Конкурс. Горы - любовь, свобода. Валентина Шелемба. "Моё незабываемое приключение 2018"

Своей безграничной любовью к горам с нами поделилась Валентина Шелемба для конкурса   "Моё незабываемое приключение 2018" . Текст публикуется в авторской редакции на языке оригинала:

Карпати 22-24.06.18.  Старт нашого походу розпочався з с. Кваси. 

І так день перший.

Було хмарно, вирушили ми в обід, тому до місця ночівлі треба було добратися якомога швидше. Йшов дощ. Спочатку це було в кайф, такий собі літній душ, але потім дощ не припинявся, і ми таки доволі промокли. 

Вже змирилися з такою погодою, як тут для нас нова несподіванка: скажений бик, який трапився нам по дорозі. Страшно було всім, адже він не давав нам проходу, і мало не напав. Серцебиття прискорилось, ми в паніці. І тут, на наше щастя, увагу бика  відволікли інші туристи, так нам вдалось пройти далі. Страх довго не покидав нас ( дівчат) , коли по дорозі ми бачили корів, то зразу  лякались і дивились, чи нема там раптом знов якогось бика. Та найбільш кумедне в цій ситуації було те, що минулого року у Карпатах в мене була пригода з цими биками і коровами "похлеще" , но "это уже совсем другая история"

Пройшли ми цього дня 9 км, місце для кемпінгу було неподалік полонини Менчул, там ми розкинули палатки, розпалили багаття, заварили  гарячого чайку, зготували вечерю, відігрівались і намагались просушити одяг та взуття (але даремно). Добре було сидіти біля вогню: гітара, пісеньки,  смажений зефір (ням) , гірські краєвиди, невимушена тепла атмосфера. Дощ  не дав нам довго посидіти, і ми розбіглись по палатках. Ніч  була моторошною: дув сильний вітер, падав дощ, палаткою хитало в різні сторони (мені здавалось, що  її зараз знесе), всередину натекло дощової води, було не до сну. Я намагалась заспокоїтись і заснути, хоч було холодно та  страшно. Не пам'ятаю як мені вдалось заснути, напевно, вітер і дощ  трохи вщухли.  Так минув перший день нашого походу. 

День другий.

Ранок. Знову дощ, погода ще гірша, ніж була минулого дня. Взуваєм мокре взуття та поліетиленові пакети. Швидко збираєм речі і вирушаєм, адже сьогодні у нас складний маршрут: крутий підйом на Петрос та не менш крутий спуск. Кілька годин підіймались на Петрос, незважаючи на такі погодні умови: дощ, вітер, сніг, туман. Чесно кажучи, було нелегко, але ми це зробили, ми піднялись на вершину 2020 м. над рівнем моря. Спуск з гори тривав дві години, було досить слизько та небезпечно. Після цього нам ще потрібно було пройти декілька км до підніжжя Говерли, де ми і мали заночувати. Нарешті прийшли. Всі мокрі і дуже замерзли, у такому стані ледь розкинули палатки. Через сильну вологу не вдалось розпалити вогонь. Повечеряли у палатці, поспівали під акорди гітари, трошки зігрілись. Вночі t була рівна 0, а може навіть і мінусова. Спати було неможливо через постійне відчуття холоду. А попереду нас чекав ще один день... 

P.S. Емоції та почуття, які ми тоді відчували не передати і не описати. Цей день був "рілі хардкорний". Випробування на стійкість здали на відмінно!  

День третій.

Прокинулись від страшенного холоду. Над горами стояв густий туман, накрапав дощ. Виходити з палатки не хотілось нікому. Нарешті вирушили. Оскільки туман так і не розійшовся і дув сильний вітер, то сенсу підійматись на Говерлу не було.

Ми вирішили піти траверсом. І було б все добре, якби ми не заблукали (видимість через туман погана). Не знаю як довго ми шукали стежку, але за той час встигли добряче понервувати та замерзнути (вітер обдував з ніг до голови, + мокрі ноги, ще й сніг лежав на землі). Наш провідник молодець, йому вдалось віднайти стежку. Ми з полегшенням зітхнули і почали спуск до Заросляка. По дорозі ми милувались чудовими краєвидами (внизу туман розвіявся і можна було бачити всю красу).

Цей похід запам'ятається мені надовго. За три дні пройдено біля 30 км., а вражень в рази більше. В горах ти ніби проживаєш маленьке життя, і тобі хочеться повертатись туди знов і знов, щоб прожити ще багато таких життів. Гори - любов, свобода.

Автор: Шелемба Валентина