Подписывайтесь и оперативно получайте самые свежие новости TM RedPoint

Теперь ты не упустишь свежие обновления ;)
Подписка успешно оформлена
 

Подписывайтесь и оперативно получайте самые свежие новости TM RedPoint

Теперь ты не упустишь свежие обновления ;)
Подписка успешно оформлена

Конкурс. Ходи.Броди.Ищи броды. Евгения Никитчук. "Моё незабываемое приключение 2018"

Захватывающую историю о своём путешествии для конкурса "Моё незабываемое приключение 2018" нам рассказала Евгения Никитчук. Текст публикуется на языке оригинала:

Пролог

"Я більше не можу дивитись на твої фотки з походів, візьми мене з собою, або видали з друзів", "Я ніколи не був у поході і хотів би спробувати. Якщо щось плануватимеш, можеш взяти з собою?"

Саме з таких фраз з'явилася ідея серпневого походу. Компанія зібралася раніше, ніж був готовий маршрут і маршрут розроблявся під компанію.

Я довго виношувала ідею і шукала не складний, цікавий, небанальний трек. Шукала, і він знайшовсь.

Колись, в одному зі спільних походів, Олександр Бутеєць розповів мені про цікавий маршрут з Маняви до трьох водоспадів. Він і став кістяком, на який наросла решта маршруту. Він вийшов довшим, насиченішим, але не набагато складнішим ніж в СашБута. Невеликі висоти, невеликі кілометражі, щодня – багато води і видовищ. Прекрасно для початківців, цікаво для досвідчених, ідеально для того, щоб закохатися у походи.

Загалом, у планах було близько 50 км, неповних 5 ходових днів та 8 водоспадів.

День 1. Манявський водоспад

Я мала прекрасний план на перший день походу: потягом до Франківська, автобусом до Маняви, пішки по маршруту до Манявського, Замлацького та Бухтівецького водоспадів.

Виявилось, що це не план, а просто вектор для руху. Ну, але ж на те ми і люди, щоб ускладнювати собі життя шукаючи легші шляхи.

У Франківську ми не схотіли чекати 2 години на пряму маршрутку до Маняви, тому поїхали з пересадкою через Богородчани. Богородчани запам'ятались тим, що вбиральні тут працюють з 8 ранку. І якщо ти приїхав о 6, то це твої проблеми.

Манява виявилась дуже довгою. Складаючи маршрут, я уявлення не мала, де нас висадить автобус, тому проклала трек від кінця села (до місця ночівлі 10 км). Водій автобуса висадив нас десь в центрі, сказав що до водоспадів тулити 7 км по селу і просив не лякати змій, бо вони просто вилазять погрітися на сонці.

Ми б і йшли ті 7 км, якби не спіймали якийсь автобус. Водій автобуса висадив нас десь в кінці села, сказав, що до водоспадів йти 3 км і просив не лякати туристів, які їхатимуть до водоспадів карпатськими туристичними вантажівками. Тааак, саме туристична вантажівка. Бо це якийсь ЗІЛ, в грузовий відсік якого наставлено сидінь з маршруток типу Богдан.

Йти 13 км приємніше, ніж іти 17. Особливо в перший день походу з важкими наплічниками. Тому ми рухалися дуже бадьоро... Доки дорогу нам не перебігала річка. Ми стали, подумали, пошукали обхід, але ні. Треба переходити вбрід. Доки ми роззувалися, шукали палиці і збиралися з духом, повз нас проїхав туристичний ЗІЛ. Туристи в середині ЗІЛа сміялися і знімали на відео чи то нас, чи то те, як вони легко переїжджають річку. Вони додали нам сміливості, але льодяна вода і каміння під босими ногами трохи загасили ентузіазм. На щастя, перешкода була подолана і щоб не захворіти, ми швиденько взулись у черевики... Хвилин на 5, бо за поворотом річка передумала, повернула назад і знов перебігла дорогу. Так було разів 5, тож ми вчасно додумалися просто взутися у сандалі/шльопки і шльопати через річку у них.

До водоспадів дошльопали, місцевих бачили. Ніхто з них не знає про Замлацький водоспад (хоча на мапі він неподалік від Манявського). І ясно чому - поряд з Манявським усі інші тьмяніють.

У чашу зі скель з величезної висоти падає піниста біла вода. Внизу вона стає блакитною і блакитним камінням тече униз, перебігаючи дорогу туристам і ЗІЛам. У скельній чаші волого, тому й зелено. Рослини ростуть прямо на "стінах", вони постійно в росі. Там літають пташки і ми чули, як вони співають. Моя дримба теж поспівала, але щось набагато менш мелодійне.

А потім заспівали ноги, бо почався підйом...

День 1. Водоспад Бухтівець

Перший день походу, найчастіше, найважчий. Потрібно набрати висоту, рюкзак ще важкий і ти ще не адаптувався до його ваги... Від Манявського водоспаду до Бухтівецького ми практично весь час піднімались, часто відпочивали і заїдали свої страждання ожиною, що росла вздовж дороги.

Останні сотні метрів хотілося здолати якнайшвидше, бо хотілось вже побачити водоспад, знайти місце для ночівлі, поїсти, поспати... Я пам'ятаю, як СашБут казав, що стояв ночівлею біля Бухтівця, тож і я її там запланувала. Коли ми побачили табличку, що забороняє ставити намети, я почала сумніватись, що Сашко мені таке говорив. Потім ми побачили дев'ятьох туристів із Запоріжжя, які теж зібралися ночувати над водоспадом і подумали: "Яка табличка? Де? Ой, а ми не знали, шо не можна з наметами. Нє, ну ладно, штраф так штраф..."

Місце там дійсно круте. Є бесідки та навіси, є місце під багаття (така собі пічка), воно теж під навісом. Компанія із Запоріжжя вже накочегарила вогню з сирих дров. Ми вирішили не готувати на газу у перший же день, тож нам теж потрібні були дрова. Ми старанно шукали і збирали сирі гілки, а потім просто відправили Сергія у відрядження в село. Сергій повернувся з мішком дров 20 гривень і новинами про те, що місцеві на питання, про те, чи можна ставити намети над водоспадом, відповідають "Та мона, а чого не мона!"

Ще не стемніло, як ми завершили усі справи з таборування, тому пішли розважатись. Подивились на Бухтівець зверху, подивились на Бухтівець знизу, покупааааались після важкого спекотного дня.

На фото, яке я бачила перед походом, водоспад був слабший. Ми застали потужний потік води, що, падаючи, вибив собі блакитне холодне озеро в камінні. У нього можна зайти по пояс майже не наблизившись до потоку. Цікаво, яка там найбільша глибина.

Навпроти Бухтівецького - Крапельковий водоспад. Ми вирішили подивитись на нього завтра, бо після купання хотілося в спальник і спатки. Я подумала, що хочу заночувати у гамаку і так і зробила. Поки що це була найкраща моя ніч у поході. Це зручно, тепло, відкриваючи очі ти бачиш не намет, а зоряне небо над головою (і моральний закон всередині) (або ні).

День 2. Дводенку за добу. Крапельковий та Малий Бухтівецький водоспади.

Після найкращої похідної ночі у гамаку наступив найкращий похідний ранок. Качаючись і не вилазячи зі спальника я спостерігала, як "йожаться" Сергій та Катрін. Турботлива Ві принесла смачнющої похідної кави. Під боком гріли душу дримби. Коли лежати далі стало вже нєпрілічно, довелось вставати.

На другий день я планувала пройти всього 5 км до Малого Бухтівецького водоспаду, тож поспішати не було куди. Ми знову спустились до водоспадів і вже в денному світлі побачили Бухтівець, подивились на Крапельковий водоспад.

Увага! Спойлер! Крапельковий водоспад не скожий на крапельковий! Там не крапельки капають, там з висоти виливається бездонне відро води!

Ми вийшли близько обіду і на Малий Бухтівець прийшли дуже швидко. Водоспад знаходиться практично у селі під мостом. Там класно сидіти, фоткатися і фоткати зеленющу воду, грати і можна навіть трошки скупнутися у водоспаді. Але була проблема: я планувала там ночівлю, а ночувати там не-мож-ли-во. Бо це сплошний, трошки слойоний камінь з якого падає вода. Та й дівчата не дуже раділи ідеї "пройти сьогодні 5, а завтра 18". Тож ми вирішили рухатися вперед і дорогою шукати місце для ночівлі.

В селі Пасічна ми знайшли магазин з дивною назвою "Самотлор" (можете загуглити, що це і написати в коментах, що думаєте з приводу такої назви в Карпатах), а ще автобус, що завіз нас у село Зелена. Ми раділи, що так ненароком здолали 8 км завтрашнього маршруту і бадьоро рухались вперед. Але йти по асфальту селом нуудно і не дуже корисно для колінок, тому ми спіймали ще один випадковий автобус, який з жартами і тряскою наблизив нас ще на 3 км до місця завтрашньої ночівлі - водоспаду Кудринець.

Тут вже прокинувся азарт! "А давайте навернемо ці 6 км селом і лісом, а завтра нікуди не будем іти, а зробимо дньовку?!"

Ми крокували і відпочивали ще бадьоріше. А потім Ві спинила нам джип з причепом. Нас погодились підкинути і ми вже думали, як почнемо моститися в причеп... Але ні.

А тепер уявіть собі карпатський джип з причепом. 5 туристичних наплічників у багажнику. 4 людини на 2-х задніх сидіннях, мене на пасажирському біля водія, самого водія з голим торсом і друга водія – бравого вуйка Колю, який їде з нами по коцаним карпатським дорогам стоячи ззовні машини на підніжці під водійськими дверима, тримається рукою за щось на даху, курить цигарку прямо на ходу, підказує дорогу і жартує жарти.

Хлопці довезли нас "за дурно" (хоча й просили налити "на коня") і висадили прямо під водоспадом. Доки ми організовувалися для пошуків галявини під ночівлю, приїхав лісничий, бо дізнався, що приїхали чужаки в його угіддя. Взагалі, ми так зрозуміли, що все село було в курсі, що ми приїхали. При цьому місцеві там дуже привітні і добрі.

Галявина швидко знайшлася завдяки Сергію. Вона була недалеко від дороги, але при цьому захована у лісі. Вона була простора, з травичкою (і, подекуди, камінцями), непоганим виходом до води та вже готовим каре (сидушками зі стовбурів). З кострищем було щось дивне: воно було збоку від каре і завалене спаленими консервними банками.

Ми планували стояти на цьому місці дві ночі, тож таке місце під багаття нас не влаштувало. Трошки дівочих зусиль і винахідливості – і маємо гарну (на наш погляд) пічку. Пічку чотирьох сильних незалежних жінок. І Сергія. Пічку не лише для себе, а й для майбутніх туристів. Сергій був відправлений у відрядження по воду та дрова, ми зі Сві та Кате носили каміння, прилаштовували, будували кострище, а Ві, тим часом, прилаштувала тримач для казанка. Ви б бачили, як ця тендітна дівчина своїми ніжними руками забиває каменем іржавий цвях у дерев'яну палицю! Сатісфекшн!

Загалом, ми мали прекрасне місце ночівлі і прекрасну пічку, але ентузіазм на цьому не закінчився...

День 3. Днювання. Водоспад Кудринець

Для мене днювання в карпатському поході - велика рідкість. Тож з самого ранку я навіть не дуже уявляла, чим зайнятися. Ві, Сві і Сергій пішли в село здобути чогось смачного і корисного. Кате загорнулася в гамак і звідти стирчала тільки книжка в тонких пальцях. "Бутерброд с ветчиной" прочитала я назву і тихенько реготнула. Мені здалося прикольним те, що людина, яка не їсть м'яса читає книжку з "м'ясною" назвою.

В моєму гамаку мені щось не лежалося, хотілося щось робити. Успіх з пічкою не давав мені спокою, тож я подумала: "А чому б не зробити сходи до води?".

Вихід до води дійсно був такий собі: земляний, вологий, з гілками... Знову ж таки, купа каміння, дівоча винахідливість в комплекті з дівочою силою, х/б рукавицями (не дівочими - унісекс) та саперною лопаткою - і почали промальовуватися сходинки. Кате допомогла мені закінчити сходи, і, здавалося б: "лягай, відпочивай!", але ні. Далі лопаткою, що менша за мою долоню, була вирита яма для залишків їжі, а потім сплющені усі перепалені банки... І коли ми, стомлені, нарешті вляглися у гамаках, повернулися наші мандрівники.

Від них я дізналася, що буває заморожене м'ясо на шашлик, що можна приготувати шашлик в поході і що не обов'язково мати сталеві шампури. Вони самі все організували та приготували. Шашлик вийшов м'який і смачний. Особливо в комплекті зі свіжими овочами та картоплею, запеченою у фользі.

Потім ми довго грали в показуху (крокодила), жартували, співали пісні і коли вже стемніло, я згадала, що не сфоткала Кудринець у денному світлі. Ми покупалися і спробували зробити фото водоспаду в темноті, але воно не вийшло, тож вам доведеться самим поїхати, щоб побачити цей водоспад. Координати галявини можу здати ;)

День 4-5. Скорбота і Дівочі сльози.

Після дньовки йти трохи складніше. Особливо, коли під гірку. Особливо, коли спека. Ти знову звикаєш до ваги наплічника, знову розходжуєшся, знову дихаєш пилюкою проїжджаючих повз тебе мотоциклів, машин і лісовозів.

Починає хотітися усякого різного: купатися, подзвонити рідним, залізти в інтернет чи на ручки, платтячко (а краще класний легкий намет), чогось смачненького (наприклад, капучіно у хлібі чи шпротів з шоколадом). Але ти тримаєшся морально і йдеш. В твоїх очах не сльози, а пилюка, пісок та рішучість.

Ти освіжаєшся жартами і водою з річки, насичуєшся ягодами, що ростуть вздовж дороги та сухофруктами, набираєшся сил на привалах.

Десь на півдороги до запланованого місця ночівлі ми знайшли незапланований водоспад. Він невеличкий і не має модної назви. "Водоспад на річці Зелениця" це і є його назва.

Щойно ми видерлися на перевал Переслоп, з'явився зв'язок. На галявині біля Кудринця, де ми стояли 2 ночі, зв'язку не було зовсім, тож на Переслопі ми затримались і виговорили усе найважливіше усім найважливішим.

Далі закінчилась спека і почався спуск. Якось раптово з'явилися дощові хмари та Oleg Sergiienko. Перші підказували, що треба буде шукати дощовик, другий - що треба буде шукати інше місце під ночівлю, бо на водоспаді Дівочі Сльози стати нема де. Хмари не підказали нам, хто в який карман поклав дощовик і просто добряче сипонули дощем, а от наш новий знайомий дав наводку на галявину для ночівлі біля самого Яремче (на якій ми домовились зустрітися).

Думаю, доки Олег говорив скільки км нам доведеться накинути від водоспаду Дівочі Сльози до стоянки, він міг би побачити Дівочі Сльози в очах декого з нас. Міг би, але ми сильні і незалежні.

Олег провів нас до водоспаду і пішов. З нами, чотирма дівчатами, лишився Сергій і він мужньо купався в Дівочих Сльозах. Водоспад теж виявився нічогеньким, попри вологість, прохолоду і бруд.

Доки ми дійшли до першого орієнтира для ночівлі, просохли майже усі наші речі, окрім черевиків, Сергієвого каремата та Катіної кофти. Найсухішою лишилася Сві, яка не лише йшла в здоровенному пончо, але й в тонких кросівках, заховавши трекінгові черевики від дощу.

Пошуки галявини тривали близько години. Ми розглянули 4 варіанти і навіть вибрали один непоганий (начебто). Але доки ми ставили намет нас зі Сві тааак погризли мурахи, що намет згорнувся назад у чохол за хвилину. Тим не менш, мені досі болять мурашині укуси. Зрештою, класне місце знайшлося, хоч нашого попутника там і не було.

Ніч була не зрозумілою. Щось тарабанило по тенту намета. Може це був дощ, а може сльози туристів, які не хочуть, щоб походи закінчувались.

Зранку ми відпочили від тушонки (бо їли солодку кашу з сухофруктами), від водоспадів (бо полінувались іти дивитись на Пробой) і нарешті увірвались в цивілізацію з її благами: чистотою, приємними ароматами і різноманітними варениками.

Епілог поводиря.

Навіть коли ти маєш досвід походів, довжиною у цілих 9 років, кожен новий похід - це трохи виклик. Інколи ведуть тебе, а інколи ти ведеш. Інколи ти навіть не вникаєш в організаційні моменти, інколи організовуєш все сам. Інколи ти допомагаєш в організації, а інколи допомагають тобі. Буває, що збираєш людей, бо є класний маршрут, а буває, що є компанія і ти складаєш маршрут під неї. Трапляється, що стандартне похідне меню не підходить і треба враховувати специфіку і побажання учасників.

А ще, в походи ходять люди різного досвіду і різного рівня підготовки. І вони всі, навіть той, хто веде, мають постійно вчитися.

Тож тобі не достатньо просто йти. Твого рівня підготовки має бути достатньо для того, щоб пояснити і показати що, як і для чого робити. Щоб відповідати на питання про те, чи буде по дорозі зв'язок, яблуні і раби з опахалами (навіть якщо ти теж на цьому маршруті вперше). Щоб приймати остаточні вольові рішення (навіть якщо ти теж дико втомився , не хочеш нічого вирішувати і міг би заснути навіть на мурашнику). Щоб випитати все необхідне в місцевих, домовитись за ночівлю на городі, правильно і рівномірно розподілити обов'язки. Щоб переконати учасників, що не потрібно "рвати кігті", що розгружати наплічник - не соромно, а нормально. Щоб захистити табір від атаки дракона чи стада корів (цей пункт простіший за попередній). І ще купа, купа всього іншого, чого ти не передбачиш до кінця. Тож твого рівня підготовки має бути досить ще й для того, щоб зорієнтуватися в ситуації, яку ти не передбачив.

Дуже вдячна Ві, Сві, Кате та Сергію за те, що мотивували і тримали мене в тонусі. Не знати відповідей на ваші прості питання (напр., коли з'явиться зв'язок, або чому на руках не "рукті", якщо на ногах "нігті") соромно, але це спонукає гуглити і вчитися. Особливо я пишаюся Сергієм, бо в цьому поході він випробував себе у ролях та заняттях, якими ніколи раніше не займався. І, "як турист з досвідом в один день" (с) знайшов ідеальне місце під ночівлю. Радію, що Ві та Сві лишилися задоволені. Дивуюся вашій позитивності у критичні моменти, вклоняюся шашлично-кулінарним здібностям і дякую за співочість та музикальність. Кате - сильна та дуже витривала. Попри усе, вона йшла попереду швидко, твердо та впевнено, тож стала тією солодкою морквинкою, за якою віслюк женеться, але ніяк не може наздогнати. В той же час, вона стала дзеркалом моєї імпульсивності, емоційності та тестом на стресостійкість. Найчіткіше я бачу своє відображення саме в тобі, тож дякую за картинку і уроки.

Я дуже легко розвішую вуха і млію від компліментів. Саме тому завжди найбільше уваги приділяю своїм помилкам. Люблю вечірні і завершальні "розбори польотів", на яких змушую людей висловлювати конструктивну критику і побажання.

І мої здібності, і маршрут по водоспадам потребують доопрацювання, але вони гідні того, щоб їх випробувати.

Наступного разу обов'язково приєднуйтесь!

Автор: Никитчук Евгения

Расскажи друзьям

Поделись своим отзывом о нашем снаряжении и получи фирменную футболку*

* Подарок отправляется в случае, если отзыв был размещен в разделе “Обзоры” нашего сайта
Заполните все поля для отправки

Спасибо, друг!

Твоё мнение очень важно для нас!
Скоро и у тебя будет фирменная футболка Red Point!

Команда Red Point.

А пока твоя футболка едет к тебе – подписывайся на самую интересную рассылку про активный отдых!

Подписка активирована.