Подписывайтесь и оперативно получайте самые свежие новости TM RedPoint

Теперь ты не упустишь свежие обновления ;)
Подписка успешно оформлена
 

Подписывайтесь и оперативно получайте самые свежие новости TM RedPoint

Теперь ты не упустишь свежие обновления ;)
Подписка успешно оформлена

Конкурс. Ultrajanosik 2018 – моё первое заграничное волонтёрство. Назар Сорока. "Моё незабываемое приключение 2018"

Уникальным опытом в международном волонтёрстве с нами поделился Назар Сорока для конкурса   "Моё незабываемое приключение 2018" . Текст публикуется в авторской редакции на языке оригинала:

Якщо Bojko Trail 2018 був моїм першим міжнародним волонтерством, то Ultrajanosik 2018 став першим закордонним. Спробую в загальному описати враження від поїздки, тож вмощуйтесь в крісла зручніше.

Janosik – це історична особа і словацький герой. Відповідною постаттю в українській історії є Олекса Довбуш, а в англійській – Робін Гуд, тож стає ясно, якою була його діяльність. Маршрути більшою мірою пролягають через мальовничі Високі Татри в Словаччині і лиш частково проходять на території Польщі, тож назва трейлу є дуже символічною.

На змаганні наявні дистанції на різні рівні підготовки: 10, 35, 55, 80 і 110 км. Важливий момент, що просто так на 110 не вдасться зареєструватися, адже потрібна відповідна підготовка. Для цього необхідно подолати дистанцію більше 100 км на інших змаганнях швидше 24 чи 20 год (на жаль, точно не знаю, тож якщо виникне бажання взяти участь, перечитайте регламент змагань або уточніть в організаторів). Одним словом, відповідна по складності дистанція. Ну і як бонус – віа феррати на маршруті! А це вам не підйом на Петрос.

Крута організація і захопливі маршрути беззаперечно варті того, щоб зареєструватись на змагання.

Передісторія

Побачив допис, поширений Małgorzata Stępień, що потрібні волонтери. Мабуть, перше, про що я подумав, це де знаходиться старт. Відкриваю подію, дивлюсь – Niedzica. Хм, не знав я такого міста, тож на поміч як Чіп і Дейл прибув Google. Погляд на карту – майже на самому кордоні з Словаччиною, і гори мені не звичні – Татри! Там я ще не був, а фото замку  Нєджіци просто зводило з розуму строгістю архітектури і монументальністю гір на фоні.

І хочеться, і колеться. Саме так можна описати мої відчуття. Почав шукати собі відмовки типу: Це ж в притик з початком семестру! А як добратися? Чи взагалі візьмуть мене туди з моєю «супер» польською?

Вирішив, що не буду себе заганяти думками і спитаю напряму в головного організатора Sławek Konopka на Chornohora Sky Marathon, адже знав, що до нас приїде польська делегація. «Ось вони, приїхали! Питати чи не питати?», - думав я в базовому таборі. Багато речей не спробував зробити через банальний страх. Страх відмови? Страх, що можуть бути проблеми з комунікацією? В даному випадку всього по трохи, та й ще переживання, чи встигну вчасно добратись в назначене місце. 

- Славек, чи ще потрібні волонтери на Janosik?
- Ну звісно! Хочеш приїхати?
- Якщо знайду дешеві білети, то приїду. Після Чорногори дам знати точно.
- Напиши до Олі, вона працює з волонтерами і все тобі розкаже, - мовив Łukasz Piątkiewicz.
- О, без проблем, дякую!

Це «звісно» стало справжнім полегшенням. З Олею я вже був знайомий, тож швидко скомунікувався і взяв квитки. Вона навіть перепитала, чи я хочу бути на КП,  і це після фрази, що буде можливість в неділю піти в гори. Як від такого можна відмовитись?!

День 1

В перший день мені було потрібно добратись до Кракова, там зустрітись з Małgorzata Stępień та Ola Figiel і з ними вирушити до Нєджіци.

Я добирався трьома потягами маршрутом Франківськ-Львів-Перемишль-Краків з доволі таки довгими пересадками (не менше години). Це було зроблено на випадок серйозних затримок потягів, що є цілком реальним явищем.

Дуже приємним є для мене знайомство з Paulina Dżoń, з якою їхали частину дороги до Кракова. Мила дівчина з дуже цікавим життєвим шляхом! Дякую за бесіду, час в дорозі насправді пролетів непомітно. Як перескакували з теми на тему, так і перескакували з мови на мову. Головне, що таким чином могли пояснити в повній мірі все, що хотіли донести). Тепер потрібно побувати в Берліні. В планах не було, але що тепер вдієш?

Зустрівшись з друзями, вирушили зразу ж до Нєджіци. В Кракові колись бував, але майже нічого не пам’ятаю, бо був зовсім малим. Цього разу прогулятися теж не вдалось, але не роблю з того трагедії. Ще встигну.

Добравшись, цікаво мені було спостерігати за реакцією польських організаторів і волонтерів, коли зайшов до школи, де мали ночувати. В Україні все виглядало так, що я просто так запитав, але не приїду. Але в цьому є доля правди, бо вже давно не можу вибратися до Херсону до друзів. Ще й Славеку не написав нічого. Та й взагалі мало хто знав, що я поїду на Ultra Janosik, а там мене дуже тепло зустріли. Щоправда після цілого дня дороги я не міг включитись в розмову, і відповідав тільки тоді, коли чув своє ім’я.

Для волонтерів були всі зручності: розкладушки, подушки, пледики, душові кабіни, санвузли. А в мене в першу нічку взагалі були VIP-умови, бо в кімнаті був сам. На той момент волонтери ще не поз’їжджалися.

Дні 2 і 3

В нас був доволі пізній підйом, десь о 8 год, ми поносили по інших кімнатах необхідні речі для ночівлі інших волонтерів, а потім вирушили на сніданок. Опісля добралися до базового табору змагань. Красива галявинка, з розміщеними будиночками для потреб туристів і персоналу. Там знаходилась і реєстрація учасників, намети партнерів з їх продукцією, і трохи дальше фінішна арка.

Порозкладали намети, розгрузили весь інвентар, розподілили, скільки чого і на який контрольний пункт поїде, порозставляли огорожі і т.д. Безкоштовний спортзал, що тут скажеш. Був період, що я знаходився там сам, доки маркували траси і підвозили решту продуктів. Але в мене був фронт робіт, та ще й мав одним оком приглядати за псом Баско, який постійно хотів десь далеко побігти. Лукаш сказав, що як приїде кур’єр, то щоб я підписався і забрав посилку. «Головне, щоб не було потім проблем, що іноземець підписався. Хоча, то ще може в цей час ніхто і не приїхати», - подумав. І тут враз чую: «Fundacja na ratunek?» Ствердно киваю, а сам думаю: «Щастить так щастить…» Так що я тепер неофіційно в Fundacja na ratunek.

Дуже вражаючим для мене є той факт, що до волонтерства активно залучають дітей. Школа підтримує проведення змагань, і я зустрів чимало учнів віком 14-17 років, причому, більшість з них вже не вперше волонтерять на трейлі Ultrajanosik! Основне їхнє завдання – поскладати стартові пакети. Тобто просто робиться такий собі «конвеєр» і всі складають стартові, а їх там приблизно 1000. В день забігу вони вже допомагають на фініші чи на контрольних пунктах. До речі, у них дуже високий рівень англійської. Так-так, я відпочивав моментами від польської, перейшовши на англійську. Лінтяй ще той.

18-19 січня 2019 року буде зимовий Janosik. Дати підібрані таким чином, щоб в учнів ще були канікули і вони могли без ущербу навчанню волонтерити. Ну це реально круто, як не крути. У нас про таку взаємодію шкіл з організаторами різних заходів можна лише мріяти. На думку спадає лише школа в Богородчанах, де учні допомагають при проведенні «Пробігу друзів».

Другий цікавий момент: було мало волонтерів хлопців. Я ще на Bojko Trail дивувася, чому польські волонтерки тягають з нами важкі ящики і т.д., навіть забирав у них все важке, а вони зі мною сперечалися! На забігах UTL, Fun Karpaty Trail чи інших забігах/подіях в нас приблизно порівну хлопців і дівчат, тож зазвичай грузити ніштяки для учасників в нас є кому. Звісно, наші волонтерки також полюбляють вхопити щось важке, але то не так масово. На трейлі Janosik я нарешті зазирнув у корінь, і зрозумів, чому це саме так, як є. Зі мною навіть вмудрялись домовитися, щоб я залишив їм погрузити ящичок з бананами, ну такий під 20 кг, а потім зі мною ділилися ящиками помідорів чи чимось іншим!  Але що зробиш, коли бачиш те бажання в очах!? Ні-чо-го. Ну як нічого, залишаєш ящик, і йдеш грузити кавуни. Урок #навчись_казати_НІ так і не засвоєно на практиці.

Ще добре запам'ятав погляд охоронців, коли наближався до натовпу учасників на реєстрації з сокирою. Чому вони так раптово насторожилися? Річ у тім, що ми забивали тримачі для прапорів обухом сокири, а потім потрібно було віднести її назад. А на той момент відкрилась реєстрація, і там була просто навала бігунів! Та й охоронців я бачив вперше за весь час, тож не дивно, що я з їхньої точки зору був небезпечним елементом.

І довгоочікуване відправлення на КП. Нас було 4: я, Klaudia Salamon (з якою були на КП Прелуки на Bojko), Марек і… Марек. Отож мені було легко запам'ятати імена. Доїхали до парковки, зібрали речі і вирушили до пункту. Дорога зайняла в нас близько 2 годин. Коли ми прийшли, то було вже темно, тож нічого не роздивився. Єдине, що відмітив зразу, що ми ночували у туристичному прихистку. Взагалі чим класні наші українські Карпати – це можливість розкласти палатку, де забажаєш. В Татрах для ночівлі є прихистки, а туристів там навала. Скільки ночівля там коштує не знаю, прикинули, що близько 15 євро за добу. Та все ж думаю, що певна кількість таких прихистків у наших горах зайвою не буде. Зараз на думку спадає лише Marmaros Rescue Hut.

Розклали спальники і лягли спати.

День 4

Наш контрольний пункт Chata pri Zelenom Plese знаходиться на території Словаччини. Це просто місце неймовірної краси, в яке хочеться повернутися ще не один раз. Є хатина, де можна поїсти, випити кави/чаю/щось поміцніше, душові кабіни, що неабияк мене потішило.

До нестями красиве озеро і потужні скелясті вершини наче перенесли в паралельний світ. Наче зачарований, я не відчував втоми. А це було дуже важливо, оскільки попереду ще лишався великий шмат роботи.

Десь з 8 години наш КП був готовий приймати бігунів дистанції 80 км. Уже по класиці були нарізані банани, кавуни, яблука, помідори, наявні вода, кола, ізотонік, чай і печиво. Розкладена чіпова система фіксації часу учасників, а також чекав свого часу коров’ячий дзвіночок.

Я спочатку виглядав учасників і, при їх наближенні дзвонив у дзвіночок. Потім просив їх підійти зчитати чіп. Вони пробігли лиш 8 км, тож це працювало, доки спортсмени/ки не почали появлятися великими групами. Тоді я ще підбігав помагати «заправляти» учасників в дорогу.

Після того, як останній учасник 80-ки пробіг, вирішили переставити систему, щоб не починалися знову пошуки тих, хто ще не відмітився на 110 км. Відповідальним за систему був Марек №1, тож на новій локації у нього появилось нове завдання – сповіщати нас про наближення учасників дзвіночком. То ж ми могли спокійно робити ізотонік чи дорізати фрукти та овочі на забіг.

Яка різниця між українськими та польськими бігунами? Наші швидко покидають пункт і багато не говорять. Поляки ж люблять поділитися враженнями від подоланої ділянки (особливо, коли доводилось рухатись з темпом 20 хв/км на ділянках з віа ферратами). А так – то різниці нема, лиш мовою іншою говорять. Всі на позитиві. Та й нема того: «Що то через них дороги перекрили? Хай на озері бігають, а краще в лісі чи Вовчинцях по горбах!». А чому нема? Бо біжать в лісі і в горбах, тільки вищих. А якщо серйозно, то там менталітет інший, люди вміють поважати чужі ініціативи, захоплення, та й спорт загалом. Це там вже є мейнстримом, перехожі підтримують учасників, цікавляться дійством. В нас поки це лиш поступово розвивається, і велика шана й подяка організаторам, що «лупаєте сю скалу».

Але і не все безхмарно, кілька прапорців маркування пропали. Тут я можу сказати, що до рівня наших гуцулів і туристів європейцям ще ой як далеко, адже дії наших людей продовжують насолоду учасникам від кількох сотень метрів до кількох десятків кілометрів. А на Janosik-у таких ситуацій не виявили.

Вертаючись до серйозних фактів, скажу, що ми пересортували все сміття. Клаудія домовилась з власниками прихистку, що ми зможемо залишити сміття, якщо розсортуємо його. Тобто, у нас були мішки для роздільного сортування, але часто до органіки попадали упаковки від гелів і т.д., тож довелось витрушувати вміст всіх пакунків і розсортовувати наново.

З сортуванням достатньо швидко впорались, і в нас ввімкнувся режим відпочинку. Обід-вечеря десь так о 19 год швидко втамував наш голод і ми мали достатньо часу розпланувати наступний ранок.

День 5

#Розбуди_мене_в_5_30 діє всюди. Того ранку прокинулися навіть швидше, о 5. Запланованим було сходжння на  Jahňací štít, висотою 2230 м. Дорога до вершини проходить жовтим маршрутом від Chata pri Zelenom Plese, що знаходиться на висоті 1800 м. Набрати необхідно лише якихось 430 м, але як виявилось – це було не так вже і легко. Моментами маршрут нагадував мені підйом на Петрос з перемички, моментами наче йшов хребтом від Синяка до Малого Горгана, та в загальному відчуття зовсім інші. Татри скелясті, і камінчики значно більші.

Протягом підйому встиг насолодитися сходом сонця і видом на озеро; побачити 2 гірських козлів, які проводжали поглядом і, мабуть, думали, чого ж ці створіння ледве повзуть вгору; побачити вживу, що таке віа феррати, і зрозуміти, що страх висоти не допоможе мені відмазатись від сходження, бо #свалу_нема; насолодитись магічними краєвидами і вивітрити весь розум з голови.

Великою моєю помилкою було вважати, що травмований голіностоп добре почувається, і я зможу пробігти Frankivsk Half Marathon. Після цієї думки зразу ж підвернув проблемну ногу.  Нема чого наперед загадувати.

Після спуску зразу ж вирушили до Кракова. В загальному хочу сказати, що мені було легко іти на контакт з колегами-волонтерами. Волонтерство сильно здружує, і не зважаючи на різницю у віці, спілкувався з Марками як з однолітками. Хлопці настільки природно спілкуються зі всіма, що просто відсутній навіть найменший дискомфорт! Та й почуття гумору мають відмінне. А з Клаудією нам навіть не потрібно спрацьовуватись. Вже волонтерили разом, тай дуже чітко ця дівчина організовує процес роботи пункту. Все налагоджено, як механізм годинника.

Про 6 день багато не писатиму, бо майже весь день був в дорозі. Лиш скажу, що потяг з Кракова прибув на годину пізніше, тож добре, що мав 1 год 40 хв на пересадку, нікуди не спізнився. І таки встиг на потяг додому зі Львова, а то з Перемишля також запізнився. Одним словом режим #встигнутивсе ще від Нового року працює.

На останок хочу сказати, що пригода того вартувала. Довідався багато нового про себе і свої можливості, а це безцінна інфа. І так, я вже пакую речі на зимовий Janosik. І хочу сказати, що все це не було б можливо без друзів і рідних, які підтримували і допомагали, без улюбленого Gutsul Running Club (люди, які навчили любити біг), і без RunFamily (люди, що познайомили мене з трейловим бігом) і без організаторів всіх спортивних подій!

Автор: Сорока Назар ​

 

Расскажи друзьям

Поделись своим отзывом о нашем снаряжении и получи фирменную футболку*

* Подарок отправляется в случае, если отзыв был размещен в разделе “Обзоры” нашего сайта
Заполните все поля для отправки

Спасибо, друг!

Твоё мнение очень важно для нас!
Скоро и у тебя будет фирменная футболка Red Point!

Команда Red Point.

А пока твоя футболка едет к тебе – подписывайся на самую интересную рассылку про активный отдых!

Подписка активирована.