Подписывайтесь и оперативно получайте самые свежие новости TM RedPoint

Теперь ты не упустишь свежие обновления ;)
Подписка успешно оформлена
 

Подписывайтесь и оперативно получайте самые свежие новости TM RedPoint

Теперь ты не упустишь свежие обновления ;)
Подписка успешно оформлена

Конкурс. Велосипедный поход Мюнхен-Венеция. Керусова Инна. "Моё незабываемое приключение 2018"

А наш конкурс "Моё незабываемое приключение 2018" ​ продолжается! На этот раз о своей насыщеной событиями поездке на велосипеде рассказала Керусова Инна. Текст подаётся в авторской редакции на языке оригинала:

Велосипедний похід Мюнхен-Венеція. (800 км, 10 днів) Маршрут Мюнхен-Венеція являється одним із найпопулярніших і найкрасивішх велосипедних маршрутів Європи. Почну-ка я з технічних моментів по маршруту. Хвала і слава його розробникам! Не лінюсь бити чолом, просячи їм здоров'я у Будди, Аллаха і Ангели Мєркєль! Я особисто більш організованим маршрутом ще не каталась!! 80 його відсотків - це велодоріжки. Людям, які не полінилися зробити маркування - окреме МЕРСІ!! Маршрут проходить через вкрай мальовничі місця, а не тягнеться просто вздовж траси, бо ж людина не повинна їхати та ковтати вихлопні гази, а повинна вдихати чисте, гірське повітря і любуватися шикарними панорамами гір, милуватися альпійським лугом, який буяє всіма кольорами веселки і наповнює повітря ніжним ароматом квітів. Маршрут проходить то через ліс, то огибає озера, то вздовж річок, то заходить у красиві баварські села, які наповнені місцевим колоритом і пахнуть свіжою випічкою, манять дверима відчинених крамничок і радують око красивими подвір’ями, які тонуть в зелені і квітах. Все зроблено для того, щоб людина їхала і насолоджувалась красою природи. Тому в місцях, де відкривається вид на бомбезні краєвиди, стоять лавочки. Сидиш, їш бутерброд, посьорбуєш чай, а перед тобою красиві піки Альп.

Варто ше раз сказати, шо кругом неймовірна чистота - ніде ні бумажки, ні пляшки. Знаєте шо я бачила? Догілет!!! Це така стійка, зверху на якій є резервуар з пакетиками, а знизу - урна. Ідеш з собачкою гуляти, смикнув пакетика з догілета (безкоштовно), прибрав за своїм чотирилапим улюбленцем, і в урночку викинув. Саме тому люди спокійно собі сидять чи лежать на газонах, ходять по травичці бооніж, перебуваючи в повній впевненості, що не будуть забруднені.

Перший день був днем «розкритого роту», бо ми виїхали з цивілізації туди, де бігають гірські козли, буяє альпійський луг неймовірними барвами квітів, пахне сіном, а гори манять своїми вершинами. Перша ночівля була у невеликому містечку - на газоні під черешньою одних гарних людей ми поставили палатку. Поївши, ми пішли розртрясти вечерю у містечко, яке, до речі, виявилось дуже гарним - особливо в світлі вечірніх ліхтарів. Видерлись на гору, де був монастир. Звідти відкривався неймовірний вид на нічний Бед Тольз і на гори, окутані грозовими хмарами, які підсвічували блискавки. Коли спускалися від монастиря через темний ліс - було дуже страшно, бо темно, як у чорта в дупі. Іду і думаю - хоч би ніщо не зашуршало в кущах. Хоч нічого не шуршало,але трішки засіпалось око, коли перед обличчям в непроглядній темряві пролетів маленький вогник. Думала ввижається. Пришвидшила крок. Повертаю голову, а кущі так і кишать тими вогниками! Виявилось, що то світляки!!!! Загалом це було казково, та затримуватися в тому лісі ми не стали, а то мало що там ще водиться, окрім світляків. 

На наступний день ми подякували хазяйці і поїхали далі. Дорога вела по грунтівці. Я не розрахувала що позаду мене важкий баул та впала з велика, розквасивши собі ліктя і отримавши синяцюру на всю ляжку. Стали ми посеред лісу промили рану, перев'язали. Гримнув грім. Блиснула блискавка. Влупашила злива, а ми посеред лісу. Бистро стали на колеса, бо ж треба десь перечекати. Хвилин через 10 доїхали до критого мосту через невеличьку, тоненьку річку. Вирішили передягнутись в сухе і заодно перечекати дощ. Коли тоненька річушка з бірюзовою водичкою під мостом за пів-години перетворилась в бушуючу, сіру гірську річку шириною метрів 5 - стало ясно, шо злива на довго. Але ми розуміли, що треба їхати. Знаєте, як неприємно було в сухому, теплому одязі виткнути носа з-під укриття туди, де валить злива і йде пара з рота? Але гарний фзичний стан враз зігріє. Одне було не так - чого ніхто не додумався приладнати двірники до окулярів?! Я не встигала їх протирати. А вони ще  від холоду постійно запотівали. Тяжко в цьому світі сліпеньким очкарикам.Крутили педалі не довго - хвилин 40 і тут вона, австрійський кордон. Ну як кордон. Те, шо від неї ього лишилось. Якби ту будівлю на дорозі, що колись було КПП між Німеччиною і Австрією, знесли, ми би, може, ще тиждень каталися, і думали, що ми в Німеччині. Тож надвечір 2-го дня походу ми пересікли умовний кордон з Австрією. З гір навкруги стікали струмки, ні, скоріш водоспади, які утворилися від дощу і було красиво! Один з таких водоспадів утворився в мене на спині і було неприємно. 

Австрія зустріла нас якось не зовсім привітно. На дворі холодало. Пара валила з рота, ноги в мокрих шкарпетках і руки в мокрих велорукавицях почали мерзнути. Не чекаючи смерті від холоду, дали газу. Проблема була в тому, що із закінченням території Німеччини, закінчилось адекватне маркування на маршруті. Їхали по навігатору, в підсумку заїхали у достатньо похмуре містечко - навколо ліс, і одна єдина хатинка. Мені одразу згадалась пісня КіШа «Лісник», тож ми швиденько прискорилися. Так, як кругом був національний парк, вирішили ночувати в кемпінгу. Він був один єдиний на всю округу. Як з'ясувалось - місце в кемпінгу коштувало 30 євро!!! Але діватись було нікуди. Тож, задушивши свою внутрішню жабу, витягли тремтячими руками з гаманця кровно зароблені 30 євро і пішли ставити мокру палатку на мокрому газоні і розпаковувати свої мокрі речі. Та за наші, зароблені тяжкою ̶к̶а̶т̶о̶р̶г̶о̶ю̶ працею, 30 євро все-таки дістались ще деякі плюшки, окрім шматка мокрої землі - користування душем і туалетом. Душові порадували сліпучою чистотою, гарячою і холодною водою, фенами і ще купою дивайсів, на які мені було начхати, бо я закрилась в душі десь хвилин на 20, грілась. Вилізла з душу, як новороджене рожеве порося. Поки готували їжу в наметі - вона трохи просохла. Тож,  відігріті, накормлені і стомлені, під шум дощу ми поснули з надією на те, що завтра хоча б перестане дощ, і ми рушимо в дорогу. 

Я прокинулась від приємного монотонного шуму дощу об намет!!! Та що ж таке?!! Шо робити? Вирішили трохи зачекати. Зварили сніданок, попили каву. Стали потихеньку спаковувати речі. Лишалася купка дуже мокрих вчорашніх речей і не дуже хотілось кидати їх до більш-менш сухих. В нагоді стався догілет!!! Я розумію, що пакетики в ньому призначені трохи для інших цілей, та Беар Грілз он і черв'яків їв від безвихідності, чим ми гірше? Пішла насмикала халявних пакетиків, запхала до них мокрі шкарпетки і футболки, й не парилася. 10:00 ранку. 11:00. 12:00. 13:00. А дощ не спинявся! Чек-аут в кемпінгу закінчився, але адмін не просила нас прибрати нашу палатку, певно, по тій простій причині, що надворі був дощ. Та ми розуміли, шо аукціон небаченої щедрості нам не загрожує, якщо лишимось ще на ніч - залишимо 30 євро. Тож вирішили їхати. Тож, знявши теплі і сухі кросівки, запакувавши їх у пакетіки, ми надягли улюблене обмндурування для дощової погоди (носки+сандалі), натягли дощовики і рушили в негоду. Їхати було холодно. Крутили педалі до самого вечора, переїхали перевал, минули кільки містечок. Дощ майже припинився. І тут ми згадали, що за дощем проминули всі пам'ятки. Глянувши на карту я зраділа, що в парі кілометрів від нас був завод Сваровскі! Туди і поїхали. Подивились парк, зайшли в фірмовий магазин. Коли я переступила поріг магазину - було таке враження, що я переступила ворота раю. Всередині величезні зали магазину мали білісінькі стіни і яскраве штучне освітлення. Доповнювали інтер’єр шкіряні, чорні меблі. Чиста класика. Але особливого шику і неймовірної розкоші залам додавали стелі і стіни, декоровані камінням Сваровські!!! Ми стояли посеред великої виставкової зали з відкритими ротами, коли боковим поглядом я помітили, що щось не так. Відірвавши погляд від стелі, я перевела його на людей, і помітила, що відсотків 80 відвідувачів дивились на нас так, наче побачили перед собою примар. Було дискомфортно. Вмить я зрозуміла чому - люди навкруги були одягнені в стриманому діловому стилі. А ми, як два папуги, стояли посеред зали... в яскравих дощовиках пончо!!! Мій вишуканий образ доповнювали помаранчеві шкарпетки, одягнуті під блакитні сандалі! Прикид від кутюр! З усього побаченого в магазині вразив Дарт Вейдер, складений із каміння Сваровські! Реально крутий! І ціна на нього крута - 25000.00 євро! Звісно, я під враженням готова була приїхати в Полтаву, продати квартиру і купити його, але здоровий глузд переміг. Тож, надивилися на красу, людей роздивились, себе показали і поїхали на ночівлю. Ночували на березі річки в кущах.

Наступний день видався сонячним, спекотним та напрочуд важким - ми переїхали через 2 перевали. Спочатку відвідали австрійське місто Інсбрук. Інсбрук знаходився в низині, з усіх боків був оточений горами - красиво. Але нам треба було перевалити за ті гори - погано. Отже, нас чекав підйом вгору по 5-кілометровому серпантину. Довелось пертися пішки. Хвала європейським водіям, на вузькому серпантині всі чемно нас об’їжджали, ніхто не сигналив і не нервувався. Винагорода векала нас на вершині - неймовірні пейзажі!!! Тож їхали і насолоджувалися. А після 21:00 в’їхали в місто Бренер, де на одній з будівель нас зустрів знак «Італія». Оскільки було вже досить темно, вирішили отаборитися у невеликому ліску. Проблема була в тому, що метрів за 10 - автобан і залізниця. Ви спали коли-небудь на трасі? Враження не передавані, особливо, коли фури проводять між собою "перекличку" своїми гудками.

На наступний день дорога була рівна і вела вниз, тож особливих зусиль не було, просто їхали і роздивлялися красоти. День був пізнавально-розважальний. Заїхали в пару гірських містечок, позиркали на місцевих, поїли морозиво. Відвідали місцеву церкву. От що-що, а церкви у Європі мене приємно порадували. Не має показної розкоші у вигляді кілограмів позолоти, ніхто не дивиться на тебе рогом, коли ти заходиш всередину у велошортах і футболці, коли витягуєш камеру і починаєш фоткати/знімати. І взагалі-нікому до тебе не має діла, бо люди дійсно ідуть в церкву для того, для чого вона, власне, призначена - щоб помолитися. Вишукана архітектура ненав’язливих кольорів, шикарні вітражні вікна, а головне - органи (наголос на "а"), ось що захопило наші серця. Орган є в кожній поважаючій себе церкві і нам навіть пощастило трішки послухати службу під орган. З точки зору мистецтва - це неперевершено! Тож, перший день перебування в Італії був насичений красивими місцями. За 5 днів блукання по горах всі наші гаджети посідали. А на телефонах - навігація, без якої ми могли б досі блукати Альпами. Ми як раз проїжали селом, тому вирішили прямо в селі ставити намет, щоб йти в хатки проситися поставити на ніч на зарядку гаджети. Та в тих краях народ лягає спати разом з курями,  після заходу сонця, ні одну живу душу не зустріти в селі, в хатках навіть світло не горить. Щимимося в першу хатку, де запілінгували сліди проживання людей, бо горіло світло! Вийшов приємний на вигляд чоловік, якому ми на пальцях пояснили, що нам потрібно (англійського, так як і в Австрії, майже ніхто не знає). І замість того, щоб бути проігнорованими, ми стали… запрошеними! На ночівлю! Чоловік дозволив нам стати у нього в саду і радості не було меж! Це зробило наш вечір досить приємним. Ну і, звісно, літр італіського вина, пліснявий сир і смачне прошуто, якими ми успішно повечеряли.

Наступного дня теж вирішили не пропустити нічого цікаового на маршруті - заїхали в пару замків. Гори стали трохи інакшими - вищими, видно було лисі верхівки, вкриті снігом. Маршрут наш пролягав через одне красиве місце, даламітові гори. Нам дуже треба було там побувати, бо, судячи по опису маршруту, це чи не найцікавіша його місцина. Але маршрут був дещо хардовим і обіцяв круті підйоми, та разом з тим там були такі  неймовірні краєвиди! Так, ми трохи підзадовбалися - в кінці вечора везти навантажені велосипеди на 2 тисячі метрів над рівнем моря - задоволення сумнівне, але нас чекали красиві гори - лисі вершини з каменю всіх кольорів і відтінків сірого, чорного, персикового, рожевого, білого і молочного. Картину доповнював буяючий квітами альпійський луг. Коли стали перевести дух - надибали стадо корів. Альпи. Корови. Луг.  Не дарма ж у нас у баулі три дні то розтавала, то знову перетворювалась у плитку шоколадка «Мілка»! Довго з нас сміялись люди, які чекали автобус, поки ми ганялися за коровами, тичучи їм в морди шоколадку, з надією піймати вдалий кадр! 

Піднялись нагору. М'язи горіли від втоми (останні 5-7 км протопали пішки, бо підйом був досить крутий, хоч дорога була асфальтована), температура повітря була неприємно низькою. Це був національний парк, з якого відкривалися шикарні види на даламітові гори! Звічно, ночівля у наметі була заборонена. Пішли обстежити територію у пошуках якихось, де б нас не запілігувало зорке око поліції, або інших свідомих громадян. І випадково надибали пустуючий готель, великий, дерев’яний балкон якого був розташований прямо над дорогою. Заходило сонце і з балкону відкривався неймовірний вид. Оглянули балкон на предмет відеоспостереження. Нема, тот ж тут і поставили намет. Приготували трапезу, всілися мовчки на балконі, і , не вмикаючи ліхтарі (щоб ніхто не запілінгував), їли свій суп і спостерігали, як на гори поволі наступає ніч - персикові вершини гір почервоніли, а потім їх поволі поглинула пітьма… 

Встали в 5 ранку, щоп не провтикати схід сонця. Вилізли з палатки, а там!!! Те, що чекало нас за наметом - описувати навіть і не намагаюсь (мій словниковий запас не містить таких слів, щоб описати побачене. Скажу одне - моє серце в той ранок залишилось там, посеред даламітових гір… Нафотографувались. Рушили далі. В цей день дорога вела тільки вниз, їхали швидко і через 20 км спуску в"їхали в регіон «Венеція».

Автор: Инна Керусова

www.facebook.com/ruda.ineska

Расскажи друзьям

Поделись своим отзывом о нашем снаряжении и получи фирменную футболку*

* Подарок отправляется в случае, если отзыв был размещен в разделе “Обзоры” нашего сайта
Заполните все поля для отправки

Спасибо, друг!

Твоё мнение очень важно для нас!
Скоро и у тебя будет фирменная футболка Red Point!

Команда Red Point.

А пока твоя футболка едет к тебе – подписывайся на самую интересную рассылку про активный отдых!

Подписка активирована.