Подписывайтесь и оперативно получайте самые свежие новости TM RedPoint

Теперь ты не упустишь свежие обновления ;)
Подписка успешно оформлена
 

Подписывайтесь и оперативно получайте самые свежие новости TM RedPoint

Теперь ты не упустишь свежие обновления ;)
Подписка успешно оформлена

Конкурс. Велотрип в Румынии. Заика Юрий. "Моё незабываемое приключение 2018"

А наш конкурс продолжается и вас ещё есть шанс рассказать о своих ярких впечталениях! Своим экспертным отзывом о бюджетном путешествии на велосипеде, с нами поделился Заика Юрий для конкурса "Моё незабываемое приключение 2018" . Текст публикуется в авторской редакции на языке оригинала:

Потрібно було привести себе у форму після зимової сплячки, операцій, та перед літніми сходженнями, на Кавказі, тому я вибирав куди поїхати-між Татрами та румунськими Карпатами. Зважаючи на невтішні прогнози погоди на травневі дні, у Словаччині, вирішив в останній день їхати в Румунію. Тим паче, що останній раз я був в Румунії, в далекому 1993-му році. І погодна мапо натякала на тепло.

Зібрав речі - і на потяг!

Добравшись наступного ранку до Рахова, дістав з чохла, та зібрав велік. Зібрав, то сильно сказано - просто прикрутив переднє колесо, і все. Сідло не опускав, кермо не скручував, ніц нічого не робив. Сів, і поїхав. У місцевому, приватівському банкоматі зняв 200 гривень, у В. Бичкові купив банан, на базарчику, який зразу ж з'їв, і в магазинчику карамельок 200 гр., желейок упаковку, горохову кашу, суп харчо, рисовий суп, та одну мівіну.

Ось і центр Європи. Правда, лише географічний. Про Європу поки що не нагаду​є нічого.

Кілометр до прикордонного переходу - бруківка, трясусь поволі собі. Перед шлагбаумом прикордонник, під будкою: - Аусвайс? Майже на ходу "дістаю із широких штанин" з кишені джерсі біометрик. Ледь побачивши його, махає рукою - їдь! - Щасливої дороги! - чую вже в спину. У самому пункті грудаста митниця перевірила паспортину, і теж побажала щастя. Отримав талончик у віконечку, і вже на виїзді з країни, гарна така прикордонниця, якій віддав талончик: - Куди це, Ви, такий спортивний? - Прокатаюсь в Ізмаїл. - Ого! Скільки ж часу ви будете... - Та що тут їхати...день-два...(піднятих брів уже не бачив)

 Міст у Європу на вигляд, як міст у минуле.

 Румун-прикордонник: -Ю хав мані? Йєс? Ю хав 50 єурос а дей, чи не маєш? Ю хав френдс ін Романія? Оо, Велкам! Митники лише рукою махнули –і ди геть, у тебе ніц перевіряти. Хвилин десять, і, біне, Європа! Я на Мармарощині (Марамуреш-румунською).

Трішки напружився, очікуючи, що зараз із кожного двору почнуть вибігати чорняві цигани, хапати за педалі, стрибати під колеса і канючити "дай, погадаю". Та навіть собаки не кидалися. Циган в Румунії нема. Або вони поховалися десь далеко, так, що я не бачив. Від міста Сіґет (Сігету-Мармациєй (Sighetu Marmației), і до місця, де зупинився табором, села змінюють одне одне постійно, на тротуарах багато будматеріалів, інколи наче суцільний епіцентр – їдеш, як між будівельними рядами. З обох боків екскаватори, мішки з цементом, металочерепиця, дошки, цегла, труби, мішки, мішки, мішки... як на Закарпатті!

 Недалеко від Сіґету, біля села Сепинца, знаходиться відроджений монастир Пері – заснований ще у 1391 року (Mănăstirii Săpânța-Peri). Саме у ньому було вперше перекладено Біблію румунською мовою, а ще він був резиденцією мармароських єпископів. Зараз монастир відроджений, правда, історичне його місце знаходиться в... Україні, недалечко села Грушового, що лежить між селами Тересва та Солотвино. Дерев'яна дзвіниця нового монастиря, 78 метрів, вважається найвищою дерев'яною конструкцією в світі. Проте монастирі, на цей раз, не входили в мою програму, тому я поїхав далі. А сюди я ще обов'язково повернусь! Бачу спереду чорні хмари, на їхньому фоні райдуга. В селі якомусь дістає коротка гроза, ховаюсь до забігайлівки, при дорозі. Два столики під навісом, п'ятеро румунів за спиною квасять пиво під теревені. Один підіймає голову: - Жерманіан? - Но, юкрейніан! - А-а-а...

Дороги переважно ідеальні, хоч зустрічаються ділянки відвертого лайна. Водії передбачувані і адекватні, ніхто не кричить "кудапрьошся", та не сигналить. Обганяють по зустрічній, блимають поворотниками. Відчуваєш себе людиною! Ще вдома я розраховував ночувати на перевалі Pasul Prislop, але добре, що не доїхав отих п'яток км, змерз би там. Зупинився на околиці містечка Borsa (Борша), гірськолижного курорту. Сутеніло, тож швиденько встановив намет, зварив гречки, і з єгерською ковбаскою "затоптав". Приготував ще кисіль, подивився на зорі... і почав вкладатися до сну. Велосипед поклав поряд з наметом, забарикадувавши вхід, щоб вночі мене не вкрали ведмеді. Намет встановив на галявинці, біля якогось обійстя. Вночі було прохолодно в ноги. Ведмеді не приходили. Господар вранці їхав коником, побачив мене, побажав доброго ранку.

Проїжджаючи дорогою DN18, між двома Національними парками-Марамуреш та Родней, треба мати при собі якусь частину готівкових грошей у румунських леях, обмінників я не зустрічав, а в багатьох магазинчиках і лавочках не приймають картки, хіба що на заправках. Також у цьому місці зустрічається лише один хост warmshowers, у Вишово-Вижнє (Vișeu de Sus), та я не планував ранньої зупинки, тому проїхав далі. Англійської в районі не знає ніхто! Думав, що звечора мене вже ніхто не побачить на ночівлі, розклав намет, приготував гречку, кисіль. Розклав речі, любуюсь зірками. Он "мій" Альдебаран, отам Полярна, в маленькому ополонику, он Велике Черпало поряд, он... Раптом, на стежці, з-за куща, появився запряжений віз, із трьома хлопами на ньому. Вгледівши намет, віз зупинився, на ньому щось зашепотіли, та поїхали далі. Я ж, вскочивши в намет, розклався на ніч. Вам казали, що в Румунії найбільше медведів у Європі? Кажуть, аж п'ять тисяч, ага. А тут ліс, заповідник. Юра в очікуванні, і прислухається до кожного шороху. Та вмолотивши за день півтори сотні кілометрів, незчувся, як заснув. Не приходив ніхто. Навколо намету чисто. :)

Вранці привітався з господарем, "буна діміняца" крикнув той мені з воза. Ну, буна, то й буна. Закинув я теж срачину на лісапєта, і почав вкручувати на перевал. Догнав по дорозі отару овець, баран мені: - Бе-беее! - Сам баран!, - кажу, і валю далі. Нехилий такий підйомчик, захекався я, став. Кілометрів зо п'ять уже кручу. А тут види красивенні, сніг в тіні лежить ще, тре' фоткати. На перевалі монастир, табір, гірськолижні підйомники, батюшки на лижах, німці в автобусах, і кабаків трохи. Сиджу, любуюсь. Чую, один із бюргерів другому: - О, диви, каже, Кєнандел оно, а мені голосно: - Вері найс лісапєт, ю гоу даун? Байсикл гуд. - Єс, кажу, знизу я приїхав, тільки що. Кайфую. Я, як встав вранці, чую, в ноги змерз. Поки доплів до перевалу, так і не зігрівся. А тут вниз ще, на швидкості. Надворі "май мєсяц". Вітровку, баф - погнав вниз. Добре, що баф натягнув, бо вуха облетіли б, як листя з берези навесні. Холоднеча була на спуску! А потім дорога закінчилася. Ні, вона була там, та вся в ремонті. Отам я і зловив "зміїний укус". Спочатку клеїв, та плюнувши, поставив запаску, і погнав далі. Багато будинків в румунській Буковині прикрашені народними узорами, в деяких селах, в центрі встановлені пам'ятники писанкам, адже це етнічні українські землі, тут навіть багато української мови. Біля водосховища Біказ зупинився, пішов на берег, в надії там і стати табором. Варю вечерю, бачу шкандибає по стежці якийсь румун. З того, що він казав, я зрозумів два слова: бар'єр, і адміністратор. От адміністратор шлагбаума! Мусив я уже поночі шукати інше місце для сну. Завалився в закинутий город, не ставлячи намет, а просто в нього закутавшись. Вночі змерз, як пес.

Вранці традиційне еспресо, із сиром, і шматком лаваша, вівсянка, пару карамельок та жуйок , і можна їхати. Краєвиди по дорозі зачаровували! Вночі я промерз, ноги в черевичках все не "відходили". Було так холодно, що мусив одіти пуховку, я їхав по тіньовій стороні водосховища Біказ. Горб, ямка, горб, ямка, не дорога, а верблюжа спина. Радів з асфальту. А потім я повернув на Ґеорґені, місто. Види стають цікавішими. Став біля джерела, попив, посушив всі вологі речі, щось виправ, побив байдики. Зупинився ще біля гірської річечки, охолодився трішки, водичка казкова була, спека напевне під 30 градусів. Повертаю за поворот, чую, щось ляп, на асфальт, і сказати нічого не можу, бо ж то щелепа на бітумі. Вау, і очі, наче у тушканчика, який сів покакати. Ні, не так , а ВАУ!!!УХ ТИ!!! 12% дорога, в неймовірному просто, неймовірному каньоні. Я, як альпініст, оцінив! Касета у мене 12х28, я впиравсі… признаюсь, дві шпильки пройшов. Не витягнув, їхав по внутрішній частині, назустріч авто, різкий віраж з підйомом, і я не витягнув. Серпантин казковий! Уже далі, під перевалом, одне авто пригальмовує, звідти висовується не румун, точно: - О, крейзі мен! Ю фром звідкіля, у ці краї? - Ай...хе...хе...хе...ай...ай фром Юкрейн! Думаю, ще щось спробую сказати – впаду, і не встану. Їдь, уже, думаю. - Хев е найс тріп крейзі мен, гуд лак! - Ага... хе... хе... тенк'ю дуже... Повертаю голову назад, а там...(тут має бути красиве фото!)

Витягнув все ж на перевал, сів відпочити. Народу багато, всі фоткають корів, наче ніколи їх не бачили. Мо' й справді не бачили. 15 хвилин відпочинку, і вперед! Потім була така нудотна дорога, що я більше ні в жість на неї. Від Ґеорґені і до чергового поля, де поставив намет. Прийшла гостя ввечері, руда лисиця. Це була найхолодніша ніч всього походу, я так давно не мерз. Долина, поля кукурудзи, траса за метрів 400. Опустився туман під ранок, і прийшли на побачення дрижаки. Я натягнув на себе все, що було, прогрів намет хвилинку. Контрасти температурні, як чорне з білим. Грівся дорогою, хай їй грець! Цікава деталь - джерела в Румунії бачив лише в горах, там вони при дорозі постійно. На рівнині нема. Інколи в селах є криниці, закинуті, з іржавими відрами, кривобокі. Мені здається, євроспілка надула румунів, сказали, що вода з криниць не того, треба тільки з бутлів. Ті повірили, і закинули, забули свої джерела... Так і з купанням, річки в горах чисті, стрімкі, холодна вода, можна пити. Річки на рівнині - до води не доступишся, мул метровий, всі береги замулені, вода - коричнева. Ночував біля річки, в невеличкому гаю. У гаю було тепло, затишно, спалося добре.

Вранці в гості надибала пара оленів, зробив спробу дістати їх на камеру, та вони ближче 100 метрів не підходили. Виспавшись тут, у гаю, біля річки, та випивши традиційної вже, ранкової кави з сиром, рушив далі. По дорозі зустрілось лише одне джерело. Потрібно було перетнути Карпати з півночі на південь, доїхати до міста Плоєшті. Мала бути гарна, гірська сотня км. Більше я не планував на той день. Після Брашова дорога почала забирати вверх, на хребет. На жаль, чи то я не зняв з паузи трекер, чи сама страва затупила, та 34.5 км., від брашівського Макдональдсу, до Поляни Телулуй, не записалося. У Брашові надибав МкД, глянув, що у світі робиться та й поїхав далі. Гірське місто Буштень - типове альпійське, з безліччю готелей, та іншою інфраструктурою для будь-якого активного відпочинку. Треба буде обов'язково сюди ще повернутись, походити в горах. Район класний, скелі, гори, сніг. Тут набрав смачної води. На ніч зупинився в акацієвій посадці, на березі замуленої річки-каналу, в якій вільно талапалися видри. Поряд бекали десь вівці, лунало румунське гопцадріцагопцаца, та запах акації відправив у такий морфєй, що я очнувся аж вранці.

Я спустився з гір, попавши у сухе, спекотне становище степової Румунії. На відміну від гірських, рівнинна дорога країни була важка, та вкрай нецікава, вимотувала нервово. Смужечка асфальту між білою стрічкою розмітки та краєм полотна - сантиметрів 30, далі щебінь, рвані краї, лайно, бур'ян. От по цій смужечці і доводилось балансувати частенько, втримуючи в руках кермо. Зліва на шаленій швидкості пролітали румуни на бричках, на віслюках, на конях, розмахуючи батогами, сорочками в клітинку, камізельками з хутром-Еге-ге-гей, ромале!!! Дивитись обабіч не було що. Ледве доплентавши до міста Бузей, та зробивши гак, заїхав на заправку Сокар. Тут я просидів години три, ховаючись від спеки, випивши спочатку еспресо, а потім 2,5 літра кока-коли, під парочку круасанів. Навколо свистів вітер, піднімаючи хмарки пилу, скрипіла від поривів вітру якась неприкручена залізяка, створюючи ілюзію Дикого Заходу, десь, на просторах Техасу. Натягнувши сомбреро від Exustar на самі очі, розкинувшись у залізному кріслі, я, ліниво потягуючи колу, спостерігав, як на протилежному боці дороги, бігало курвеня, заробляючи на бутерброд. Інколи вона прибігала на заправку, обсмикуючи поділ, купляла випічку, швидко її ковтала, і знову бігла на дорогу. Важка робота, подумав я.

За столиком навпроти мене сидів напівсонний, з опущеними віями, під бейсболкою, висохлий гаучо, ліниво смоктав редбул, і довго прицінювався до мого скакуна. За законом жанру, тут мали б появитися The Good, the Bad and the Ugly, дати запотиличника гаучо, за столом, збивши з голови тюбєтєйку, закинути поперек конячого хребта курвеня, вишкіритись у мій бік золотим зубом... і поскакати геть! Не дочекавшись такого розвитку, я кинув пару песо перед барменом, гаркнувши "Сендвіч... пліз!", скочив на свого Конандоля, і в прерію, шукати місце для сну. Сендвіч зайшов добре під подвійну порцію супу харчо, який скоріше був кашею. Весь цей час безперервно дув вітер, і лише вранці я побачив, що стою на полі з вітряками. Вранці виявилось, що переднє копито тю-тю. Витягнув камеру, замінив, встановив, накачав, зібрав манатки, до коника... копито тю-тю. Що за?.. Вийняв, провірив, травить. Заклеїв самоліпкою, зачекав трохи, поставив, накачав, поїхав. 8-10 км., копито тю-тю (три рази). Перших 35 км, чотири розбори колеса, чотири сахалай-махалай з камерами. Причина - латку зминало, вона травила. Та все ж я поїхав. І роздивився, що і спав я, і їду по вітровому раю - скрізь вітряки вітрових генераторів, вітер дме ще сильніше, ніж учора.

Інколи він був такої сили, що піднімав велік, відриваючи колеса від землі. Електричні дроти гудуть, дерева гне, свист навколо, по дорозі шалено пруть автівки різного калібру.

 Тут я попав спочатку в одну, а потім в ще одну пилову бурю. Секунда, і ти в хмарі бурого пилу, закриваєш бафом лице, закриваєш очі, і чекаєш, поки все минеться. Спина мокра від нервового навантаження.

 Саме тут сталися два приємних випадки з важковаговиками, про які я вже писав у своєму фейсбуці. Ті дороги, в Румунії, по яких я їхав - вузькі, максимум чотири смуги всього. Це, напр., Е558, по якій на веліку наче і не дозволено, хоч знака немає. На ній, троє патрульних, кричали мені назустріч, і в спину щось з посмішками. Інколи мені здавалося, що румунські водії - це вчорашній табір, чи циганські барони, що поміняли брички на мерседеси. На дорогах вони летять із шаленою швидкістю. Та попри це, майже всі обганяють тебе аж по зустрічній, якщо вона вільна. Навіть на лісовій, глухій дорозі, вмикається поворотник обгону. Часто чуєш позаду коротеньке бі-біп, це сигнал тобі бути обережним. Особливо між двома зустрічними фурами - задній бікає, збавляє швидкість, бо знає, що ударна повітряна хвиля, від зустрічної фури, спочатку штовхне тебе в кермо, в бік кювету, а потім різко кине під машину позаду тебе. Ти тримаєш кермо, а в метрі від тебе поволі проповзає мастодонт, і ось уже лише аварійкою блик, блик. Тобі, велосипедисту. Вибач, я тебе налякав!

Дорога на Галац. Дві смуги. Фури з курами, свиньми, цеглою, жомом. Хто бачив, як возять жом? З кузова тече. На дорозі вітер, 14-15 м., спека під 27. Чую позаду звук гальм, серце стискається, тіло зіщулилось... ПФІУХххх, і кабіна проповзає, а слідом по спині-ляп-ляп-ляп... душ із солодкуватого жому! Бликає аварійкою, їде поволі, метрів за триста car lot, з'їзд для авто, він туди. Махає з кабіни рукою - стань. Стаю, кажу, що не румун і ніхалєри не знаю, крім мульцумеск. - О, айм соррі фор зе вармшавер, ю окей? Екзаеклі? Чи я в порядку? Поки я встиг ствердно сказати, двигун взривів, і авто рушило.

Бляха, що це зараз було?

 Місто Галац. Ремонт мосту, працює дві смуги, пропуск через світлофор. Червоний. В колоні зо два десятки авто різного пошибу, спереду зо чотири фури. Я всіх обійшов, тут бац - зелений, я по педалях, і газу. Хоч би один крикнув "Куда прьош?". Натомість тихенько вся колона за мною по мосту повзе метрів триста. І знаєте що? Вони всі бібікали. Тихенько. Я маслаю, а позаду підбадьорливе бі-бік, бі-бік. За мостом вже беру правіше, махаю рукою, а передній - фа-фаа! Ех, не було кому зняти все те...

Із зусиллями дотягнув до Галацу, з'їхав на берег річки, щоб розбити табір, розвернувся, і вже майже о двадцятій поїхав в бік України. Комарі та запах смороду від річки, відбили охоту ночувати на цьому місці.

КПП проходив уже поночі, табір розбив о 22-й, за кілометр від нього. На українському пункті попросив наповнити фляги водою. - Он там, такоє строєніє малєнькоє, ідітє туда, там єсть кран. Фух, я вдома.

Ніч. Темінь. "Запахи" якогось болота. По нічній дорозі виляє поодинокий роверист, бликаючи ліхтариком. Нарешті, в кілометрі від кордону, знаходиться місце під намет, який хутко і ставиться. Доїдається, допивається запас харчів, і спати. Велопробіг Румунією завершується.

 Вранці, збираючи речі, чую: - Добрий день! Старший оп...уп..прикорд...сл...серж Петр...можете показатЬ свій аусвайс, хто Ви, і шо тут робите? - О, кажу, а Ви з Житомирщини, чи Київщини? Він спантеличений. - Просто,- кажу, я оце "показатЬ", від вінницького "показаТИ" відрізняю. І даю йому пашпортину. - Е, ні, каже, пашпорт Ваш, не візьму в руки, розкрийте самі. Показав, прочитав, що я наш, свій, хоч і заспаний. - Я ж, - кажу, вночі, додому, до хати, а тут темно, хоч в око стрель, ні стовпчика, ні таблички, де я, що я. От і став отут, в траві.

Вранці випив кави, і поїхав в Ізмаїл. На виїзді з Рені зарядив дощ, перейшовши в зливу. Куртка тримала добре, а штанців і бахілів я не взяв. :) Гарний вітерець остуджував надмірно, ідіоти на дорозі не давали розслабитись. Біля заплави Дунаю зупинився, побрився. Якби не брився, на потяг пустили б без квитка, а так перевіряли.

 В Ізмаїлі дощ закінчився, вдалось навіть обсохнути. Купа роверистів з Одеси плескалась поряд в калюжах, омиваючи свої роверки і баули. Дивно їм, як я у такому форматі, їхав. І стільки часу.

Спав у потязі добре. Найпопулярніші фрази на смартфоні, у потязі, -"Зв'язку немає", "Лише аварійні дзвінки", інколи проскакували Е, та Н+.

 А от і Київ! Привіт, давно не бачились!

Чому побіг Форест Ґамп? А хто зна! Встав, і побіг!

От і я, сів на ровер і поїхав! Спочатку ретельно продумував-проробляв план об'їхати навколо Татр, та в останню мить купив квитки на потяг до Рахова, і поїхав у Румунію.

І все ж ціль пройти соло-похід і перевірити набір спорядження в стилі bikepacking, себто, зовсім по-легкому. Спорядження підбиралось поступово. На сьогодні це 90% готовність по списку. Після походу буде щось коригуватися, щось заміниться, щось добавиться. Та суть залишається - маючи лише необхідний мінімум всього, цілком реально здійснювати як невеличкі по часі, так і досить затяжні походи. В такому випадку ти просто ретельніше все підбираєш. Загальну вагу всього, що було зі мною потрібно підрахувати точніше. По відчуттях, разом з велосипедом, все важило приблизно 17-18 кг.

 Що я мав:

1. Велосипед Cannondale Synapse Hi Mod Carbon-7.4 кг.

На велосипеді:

1. Нарульна сумка для фото-Topeak - 650 гр.
2. 2 фідера fast-n-light біля рульового стакана
3. Нарамна сумочка Deuter, біля рульового стакана
4. Нарамна сумка Topeak, біля глагола
5. Підрамна сумка fast-n-light
6. Підседільна сумка fast-n-light
7. Велозамок Onguard Buldog - 1,3 кг.
8. Велонасос Cannondale AIRSPEED PLUS - 160 гр.
9. Велофляга (2 пляшки з-під Моршинської) – приблизно 60 гр.
10. Задній габарит - 30 гр. Приблизно 2,8 кг.

Для табору:

1. Двомісний намет Ferino MTB - 1,5 кг.
2. Надувний килимок Klymit - 450 гр.
3. Газовий пальник MSR Rocket Pocket 2 - 72 гр.
4. Кружка Primus 0.5 л - прибл. 150 гр.
5. Балон газу - 230 гр.
6. Ложка - 10 гр.
7. Ніж Viktorinox - 100 гр.
8. Турка-чашка для кави - 50 гр.

Всього: 2, 56 кг.

Одяг:

1. Веловзуття SIDI Kaos - 690 гр (пара)
2. Велошкарпетки 2 пари
3. Велоджерсі 2 пари
4. Велотруси 2 пари
5. Вітровка Sugoi RS-120гр
6. Дощовик Sugoi
7. Велоштани
8. Куртка пухова Mountain Hardwear - 400 гр.
9. Шорти міські - 150 гр.
10. Труси-боксерки - 50 гр.
11. Футболка - 150 гр.
12. Buff - 30 гр.

Приблизно 1, 8 кг.

Аксесуари:

1. Велошолом - 230 гр.
2. Окуляри - 25 гр.
3. Фотокамера Sony + акуми + карти - 900 гр.
4. Павербанк на 12000-350 гр.
5. Go Pro 3
6. Смартфон + кабель -130 гр.
7. Ліхтарик Petzl Tikka - 50 гр.
8. Крем Хондра-сила - 30 гр.
9. Зубна паста маленька
10. Зубна щітка вкорочена -- 10 гр.
11. Запальничка - 10 гр.
12. Мультитул - 160 гр.
13. Запасна камера
14. Велоаптечка - 50-60гр.
15. Звичайна аптечка - 150 гр.
16. Репшнур 5м х 1мм - 50 гр.
17. Документи, карти, кеш - 150 гр.
18. Велочохол. Приблизно: 2. 8 кг.

 Їжа.

Всю практично я віз із собою.

Це: 25 ложок гречаної крупи, 20 ложок вівсяної крупи, 6 штук єгерської ковбаски, упаковка кавказького лаваша (235 гр), упаковка розсільного копченого сиру "Паличка"-100 гр., кава, маленька упаковка - 25 гр., 1 шт. Мівіни, 1 каша рисова,1 уп. горохова каша,1 уп. суп харчо, 200 грам карамельок,100 грам желейки, 5 упаковок киселю, 3 вівсяних батончики,1 гель.

Приблизно: 1,5-1,8 кг.

 В Румунії, я заїжджав п'ять раз на заправки, де купив: Кока-Кола-п'ять літрових пляшки.,  батончик Снікерс, батончик Несквік, сендвіч, два круасани, запальничку, пачка вафельок.

Грошові затрати в Румунії склали - 54.95 RON (Румунських лей), що при середньому курсі операції 1 до 6.73, склало приблизно 370 гривень. Квитки на потяг склали біля 318 гривень (Київ-Рахів; Ізмаїл-Київ) Витрати на продукти, куплені в Україні, склали 270 гривень.

Таким чином вся восьмиденна поїздка велосипедом по Румунії - 900-950 гривень.

 Яким був мій розпорядок щодня?

Чіткого графіку не мав - жив по відчуттях! Спав, щоб виспатися. Зазвичай, вставав у проміжку від 6-ї, до 8-ї ранку. Спального мішка не брав, спав в утепленій куртці, велотайтсах, бафі, шкарпетках, залізаючи в велочохол, як у біві. Підмерзав лише двічі, на рівнині, коли спустився густий туман.

Готував каву. В шматочок лаваша завертав 2-3 палички сиру, і з'їдав до кави. (У 100 гр. упаковці приблизно 20-24 палички, таким чином, пачечки сиру мені вистачило на всі вісім днів) Три ложки вівсянки заливав кип'ятком, і мав порцію каші. Всипав трішки ізюму, пару карамельок, і їв.

Виїжджати старався не пізніше 9-ї ранку, хоч особливо не ставив чіткої години. Зупинявся на відпочинок по відчуттях. Пив воду. Їсти, коли спека, не дуже і хотілося.

 Увечері, поставивши намет, готував вечерю - гречану кашу. Нагадаю, що чотири ложки крупи - це повноцінна порція каші. До каші мав завернуту в шматок лаваша одну паличку єгерської. Гречану кашу їв щодня! Інколи добавляв ще щось із списку - супчик, харчо, тощо. НЕ ВАРИВ НІЧОГО! Тільки кип'ятив воду, заливав крупу, чекав 10 хвилин - і їв готову уже кашу. Газ весь не використав! Пакетик каші рисової не з'їв! :) 15 карамельок теж не доїв.

Перед сном варив кисіль. У пачці киселя 2-3 порції, для одного це більш, ніж достатньо. З упаковки виходила кружка густого, смачного напою. Чому кисіль, а не чай? Кисіль довше гарячий, набагато краще прогріває нутрощі, ситніший. Не так бігаєш вночі.

Це був не бомж-тур, гроші я мав, і кеш, і на картах, можна було бігати в ресторани, проте навіщо?

 Що виявилося зайвим у поїздці?

 1. Гоу про! З такими акумами, за нею треба возити автогенератор.

2. Велозамок. Не користувався.

3. Дзеркалка. Практично не користувався.

 Чого не вистачало?

 1. В'єтнамок

2. Повноцінний bivibag, або легенький спальний мішок.

Реально подолано 1005 км., набрано реальної висоти 8500 м. за 8 днів.

 АБСОЛЮТНО ВСЕ, ІЗ ОПИСАНОГО, ПОМІСТИЛОСЬ В СУМКИ, ЩО НА ФОТО ВЕЛОСИПЕДА

 Дякую, що дочитали!

Автор: Заика Юрий Алексеевич

www.facebook.com/zaika.iurii​ 

Расскажи друзьям

Поделись своим отзывом о нашем снаряжении и получи фирменную футболку*

* Подарок отправляется в случае, если отзыв был размещен в разделе “Обзоры” нашего сайта
Заполните все поля для отправки

Спасибо, друг!

Твоё мнение очень важно для нас!
Скоро и у тебя будет фирменная футболка Red Point!

Команда Red Point.

А пока твоя футболка едет к тебе – подписывайся на самую интересную рассылку про активный отдых!

Подписка активирована.