Red Point Illusion на вершині Ельбрусу

Володимир Хітріков розповів нам про те, як у теплі травневі дні він піднімався на Ельбрус:

"У травні цього року був проведений невеличкий альпіністський збір на Ельбрусі. Всього 10 днів, два виходу за чотири дні, між ними – два дні відпочинку. Перший вихід – ночівлі від 3500 м до 4200 м, другий вихід ночівлі: «Скелі Пастухова» 4700 м, два рази «Перемичка» 5300 м, Східна вершина 5621 м.

Основне завдання збору – підготовка учасників та перевірка спорядження перед сходженням на пік Леніна. Одним з наметів, які використовувалися під час збору, був Red Point Illusion 2.

Перша ночівля була у районі станції «Мир». В цей день ми прогулялися до «Бочок». Всі почували себе прекрасно – рівнинний кисень ще вирував у крові. І звичайно вся група нервово зітхала, коли повз пробігали, тихо подзвонюючи залізними ... кішками, одягнені практично в одні труси скайранеры.

Найгарячіші члени групи вирили в снігу нішу-печеру, де вони і провели першу ніч, розповідаючи, що їм було ну дуже жарко.

Увечері піднявся нездоровий фотографічний ажіотаж, частина народу почала носити великі штативи, кудись ними цілиться та й навіть я трохи піддався цій справі.

Це класична тінь від Ельбрусу в профіль. А фас цього явища вдалося зняти вже з вершини.

Вранці другого дня ми перейшли вище – на 600м. і встановили табір на скельній гряді над «Притулком 11». В цьому місці ми прожили ще три дні.

Звідси ми робили радіальні виходи, дійшовши в один з днів майже до початку «Косої полиці».

Проводили різноманітні заняття. На щастя в травні це набагато веселіше, ніж у лютому. Я, до речі, знаю, що прийом виконується неправильно!

Але найголовніше, ще в перший вихід ми провели аналіз продуктів. Він показав, що хороші продукти нагорі йдуть прекрасно, але якщо внизу їх правильно запивати, то задоволення незрівнянно більше.

Після цього виходу, двоє членів групи зрозуміли, що не варто так довго терпіти заради короткого «оргазму» в кінці і поїхали додому без нього. Один з них, начебто навіть збирався все спорядження розпродати. Якщо ще надумає одружуватися та народжувати дітей, то у мене взагалі, невиліковні комплекси з'являться...

А ми спустилися вниз, і, звісно, поїхали ловити форель. Загалом, що це за Ельбрус, якщо без форельки.

Загалом форелька ловилася лишень велика і дуже велика. І все нам дуже сподобалося – окрім моменту, коли за неї довелося платити. Але немає у світі досконалості! І саме тому два дні відпочинку пролетіли дуже швидко.

І ось ми знову на станції «Мир». Спочатку ми хотіли закидатися на дівчатах. Але зрозуміли, що їх пальне – полуниця, шампанське, а у важких випадках і коньяк. І усе це набагато дорожче солярки. А вже їх дороги і керованість... Тому, ми найняли ретраком і до скель Пастухова піднялися без зайвого клопоту.

І вже через декілька годин після прибуття на станцію «Мир» у нас на скелі Пастухова стояв табір.

Про спонсорів ми увесь цей  час пам'ятали. Тим більше, що у Red Point, таки вийшов «залізний» висотний намет – Illusion 2.

Виспавшись – ні, мабуть, поспавши ми поснідали та вийшли в бік «Перемички». Якщо Вам коли-небудь скажуть, що «Коса полиця» на Ельбрусі, не занадто довга і не дуже коса – не вірте. Вона практично нескінченна і ну...майже вертикальна...

Тим не менш, через деякий час ми поставили наш табір на «Перемичці» – зовсім недалеко від стежки на Західну вершину. А для повного відчуття затишку трохи зіпсувалася погода, пішов сніг.

Хороший намет, що стоїть в красивому місці, заметіль «за бортом» та смачна їжа – що ще може бути достатньою умовою для «тяжких» дум старої людини про сенс життя...

Сніг до вечора перестав йти, тому я навіть встиг протоптати сліди до скельного пояса. І на наступний день, ніби у якості «зарядки перед сніданком», ми сходили на Західну вершину. Частина народу, правда, потім ще довго бурчало, з приводу того, де вони бачили такі зарядки та як недобре йти без сніданку.

Здійснивши сходження на вершину (за слово «підкорити» у моїх групах можна «заробити») ми сфотографували свої високоінтелектуальні особи.

Опісля обіду декілька людей сходили ще на Східну вершину. Погода у другій половині дня знову зіпсувалася, але цього разу сніг йшов майже до ранку.

Зрозуміло, що в цих умовах вентиляція не справлялася, тому в наметах за ніч скупчився пристойний шар замерзлого конденсату. Але через декілька годин вийшло сонечко,  після чого конденсат обсох, намети відкопали, загалом, життя налагодилося. Я провів невелике зібрання, відкоригував подальші плани групи. Одному з хлопців, з головним болем, що ніяк не проходив, явно треба було спускатися вниз. На щастя, знайшовся волонтер, готовий спускатися з ним і ми зрозуміли, що ночівлі на вершині – бути...

Загалом, через декілька годин ми знову були на Східній вершині, цього разу вже з бівуаком. А ось те, що знову сніжило, вже не викликало особливих емоцій (за прогнозом я, щоправда, дуже пильно стежив).

Табір ми поставили – ось під цією дуже незвичайною скелею.

Мені це місце запам'яталося і сподобалося ще в 1990 році, коли ми тут жили кілька днів, щоб сповна отримати висотну акліматизацію. Напевно прийшов час ділитися улюбленими місцями з молоддю. Оцінили. Місце дуже гарне, просто величезний «сад каменів». І ще вітер, що співає в скелях. Казка ...

А потім був Захід сонця на Східній вершині. Для того, що б це справді відчути, треба лише побачити своїми очима і не тільки очима. Фотографії, зроблені моїми кривими, та ще й замерзлими руками не передають практично нічого. Дві думки, які цвяхами стукали в голові. Перша, ось, ось, нарешті, зрозуміло, навіщо були всі ці нескінченні, безсонні ночі. Є ще один варіант відповіді на запитання «навіщо». І друга думка, зовсім дурна, кисню для мозку явно було замало, що я більше не заздрю кімнатним скелелазам. Нехай вони, хоч по стелях, та в шльопанцях. Не заздрю...

Ось вона, у всій величі, тінь Ельбрусу на навколишньому світі.

До речі я вперше побачив мотоцикл у «Мотоциклетному» кулуарі. Він зовсім недалеко від вершини.

Скажу відразу ж, полуницю з морозивом на вершині ми не їли, шампанським не запивали. Ми все-таки спортивна група і ніяких аморальних експериментів інструктор не допустив би. Це все галюцинації, що пов'язані з браком кисню. Давилися, як завжди, червоною ікрою.

А вранці нікому не хотілося йти. По лінії горизонту, здавалося, видно кривизну Землі.

І навіть на вершині, ми продовжували пам'ятати про спонсорів. Адже не дивлячись на досить сильний вітер, намет встояв.

Спуск в чудову погоду з Ельбрусу, при гарній акліматизації – то легке заняття, трохи радісне і десь навіть приємне. Навіть не віриться, що зовсім небагато треба, що б усе миттєво змінилося...

Це ми вже на скелі Пастухова. Яка полуниця, яке шампанське? Велике всенародне свято – шеф сніг поїдати дозволив. Без обмежень. Навіть про корисний жовтий сніг, нічого не сказав. Ось вона, загадкова душа народу...

Навчальний захід закінчився. Сподіваюся, його учасники навчились на краплю більше любити гори і на краплю більше їх розуміти. Це набагато важливіше всяких клітинок..."

Автор: Володимир Хітріков

Використані матеріали: www.risk.ru