НОВИНА 05 ВЕРЕСНЯ 2013

Сезон очікувань

Сьогодні ділимося звітом про експедицію, в якій наш друг та експерт, Євген Полтавець, протестував намет Red Point Lighthouse 2. Про намет ми попросимо Євгена розповісти докладніше окремо, а сьогодні пропонуємо зануритися в атмосферу, яка панувала під час експедиції:

Red Point в Киргизії. Євген Полтавець

"В ході пятидесятиденної експедиції нам постійно доводилося чогось чекати. Спочатку чекали багаж в Оші, який чомусь не прилетів, потім в Лейляку місяць чекали погоду, яка не поспішала налагоджуватися. Але найбільш тривале та напружене очікування дива довелося пережити мені на самоті, під піком Леніна. Ось тепер – про все по порядку.

Автор: Євген Полтавець

Наша нечисленна експедиція на старті складалася з нас з Женею Тимко та трьох одеситів: Олександра Лавріненко, Сергія Максименка та Максима Перевалова.

Отримавши багаж через добу після прильоту, ми таки дійшли до ущелини. Поставивши намети і звівши загородження від корів, що в даній місцевості надзвичайно важливо, ми приступили до споглядання обплетеного льодом Аксу. Взагалі з базового табору милуватися можна тільки цією вершиною, бо ж інших великих гір звідси не видно, а Аксу величезна, страшна і видна звідусіль.

У нас стандартна програма: день лазіння по камінню, потім розминочна п'ятірка А на Домашню (відзначаємо велику схожість з каравшинською розминочною п'ятіркою на Жовту Стіну). Тепер ми готові до серйозного сходження. Плануємо зробити третє проходження маршруту Жильцова на Іскандер.

 Маршрут Жильцова в Ескандер
На фото – маршрут Жильцова на Іскандер

Сім годин підходу і ось ми під стіною, в оточенні легендарних п'ятитисячниць Аксу, Адмиралтійця, Петроградця, і Іскандера. Трохи осібно від цієї четвірки варто відзначити пік Блоку. Око шанувальника стін не натішиться.

 Аксу. Тест наметів Ред Поінт. Євген Полтавець

Але довго милуватися красою не вийшло. Тільки встигли ми поставити намет, як почався снігопад, який тривав два дні.

Два дні в маленькому наметі без плеєра, планшета та інших засобів, які допомагають вбити час – це довго. Перший день ми протрималися на ентузіазмі  ще досить легко. Другий день дався важче. Гуляти під інтенсивним снігопадом зовсім не хотілося, тому ми шукали собі заняття на території намету. Спочатку розважалися перерахунком продуктів. Але помітивши, що кожного разу їх стає все менше (особливо снікерсів), вчасно припинили це заняття. Потім у нас намітилася тяга до фізкультури: ми качали прес і ходили по колу гусячим кроком...

До вечора другого дня ми побачили просвіти на небі. Але радісно на душі не було, так як в розривах хмар ми побачили і нашу стіну. Вона виглядала в кращих патагонських традиціях – вся в льодово-сніговому панцирі.

Лінія маршруту сходження. Євген Полтавець
Лінія маршруту

Ми чудово усвідомлювали, на що перетвориться вся ця краса з першими променями сонця.

Перший день був найбільш складним. Лазіння по некрутих скелях між струмків. Зі стіни постійно падав лід і каміння. Видихнули лише, коли долізли до полиці під карнизами.

Другий та третій день були дуже схожі один на одного. Рух по прямовисній стіні зі складним рельєфом.

 Рух по прямовисній стіні зі складним рельєфом.
Рух по прямовисній стіні зі складним рельєфом

 Зручні ночівлі в наметі Red Point Illusion 2. Євген Полтавець
І зручні ночівлі

Увечері третього дня до нас знову завітала негода.

 Зручні ночівлі в наметі Red Point Illusion 2. Євген Полтавець
Негода

Насилу встановивши на сильному вітрі намет, ми до першої ночі утримували його спинами. Сиділи повністю одягнені  на випадок руйнування нашого житла (потрібно зауважити, що український виробник наметів не підводить). Потім вітер потроху вщух, тому ми змогли заснути. Сніжило весь наступний день і нам знову довелося мучитися в наметі. Тут, у районі 5000 метрів, гусячим кроком ходити вже не хотілося. Хотілося їсти, але з цим питанням було вже дуже непросто.

Негоду знову змінив сонячний день і ми по замікстованим скелям кинулися до вершинного гребеню.

Негоду знову змінив сонячний день, і ми по замікстованим скелях кинулися до вершини гребеня.
Мікст

Підсумок такий: на проходження у нас пішло чотири дні лазіння, упереміш з трьома днями відсидки, плюс день підходу та день спуску.

Про маршрут: лінія складна та трудомістка, включає великий обсяг ІТО. Ключові місця з лишком відповідають А3. Рельєф дуже специфічний, бо ж в багатьох місцях щілини залиті накипом, йде багато часу на їх зачистку. На маршруті немає шлямбурів, що незвично для такого складного рельєфу. Відчувається, що першопрохідці були дуже прогресивними. Позитивним моментом є наявність зручних полиць, рівномірно розташованих через 6-7 мотузок. Загальна протяжність маршруту 28 мотузок, з яких 19  з основної стіни. В цілому це складна і трудомістка 6-А на гарні 5000.

Поївши та відігрівшись, ми стали думати, як з користю провести час, що залишився. На Аксу часу вже не вистачало. Прийняли рішення лізти на пік Блоку по маршруту Максимени (теж третє проходження).

 Пік Блоку, м-т Максімені
Пік Блоку, м-т Максимени

Як тільки нам вдалося підійти під гору, як погода знову зіпсувалася на два дні. Правда, тут ми були вже не самотні. З нами разом тепла і сонця чекали Ігор Савельєв і Саша Шумбасов з МДУ. Вечорами москвичі долучали нас до культури народів півночі.

Сходження на Пік Блоку пройшло рівно і гладко.
Наближення негоди

Сходження на Пік Блоку пройшло рівно та гладко. Ми пролізли стіну за чотири дні. Щиро раділи спітам на станціях, мальовничим карнизам.

 Пік Блоку. Карнизи на маршруті
Пік Блоку. Карнизи на маршруті

 Пік Блоку. Карнизи на маршруті
Пік Блоку. Карнизи на маршруті

І хорошим полицях, розташованим через 6-7 мотузок (аналогічно м-ту на Іскандер). Основна частина маршруту йде по навису та внутрішньому куту, з серією карнизів. Нам видається, що кут утворився не так давно і в найближчі десятиліття тут можуть відбутися суттєві зміни, аналогічні сусідньому м-ту Валієва.

 Пік Блоку. Вершина. Євген Полтавець
Пік Блоку. Вершина

 Пік Блоку. Вершина. Євген Полтавець

А потім ми повернулися в Ош, наїлися кавунів і шашликів, зустріли Валентина Сіпавіна і втрьох вирушили на пік Леніна  отримувати перший висотний досвід.

 пік Леніна

В день заїзду в базовий табір я міцно захворів, мабуть, підхопив в Оші  ГРЗ. Мої друзі вирушили акліматизуватися на 6100, а я, вбитий горем, залишився гуляти в околицях базового табору. У перший же день самотності я, переоцінивши свої сили, прогулявся на перевал 4100 м. Тоді я зрозумів, що таке по-справжньому погано себе почувати і більше так не експериментував. По зв'язку я дізнався, що Женя та Валик під час акліматизації сходили на вершину. День за днем я на самоті вештався між базовим табором і Цибулевою галявиною, а вечорами похмуро сидів у своєму наметі та їв насіння. Весь цей час я жив надією сходити на гору. Я розумів, що без ночівлі на 6100 і після хвороби у мене мало шансів дійти до вершини. Вирішив, що якщо дійду до 6400, то це  вже буде для мене хороший результат.

Проживши 8 днів у таборі, я нарешті відчув у собі сили вийти на гору. У першому таборі зістикувався з Олександром Груздевим з Москви. Дуже цікавий чоловік – за фахом фізик-атмосферник, в 90-му році зимував в Антарктиді. Спілкуючись з такими людьми, дізнаєшся багато нового.

В очікуванні погоди ми з Олександром провели три дні на 5300. В один з цих днів я прогулявся на 6100. По зв'язку був прогноз, що 14-го серпня буде вікно гарної погоди, тому 13-го, не зважаючи на сильний снігопад, натовп народу кинувся в третій табір. Ми теж вийшли на стартову позицію.

Всупереч розповідям на 6100 дуже хотілося їсти. Особливо добре йшло сало й ковбаса. Спалося на трійку з мінусом але, тим не менш, вранці ми були готові випробувати свою вдачу.

14-го погода дійсно була.

Сходження на пік Леніна
Сходження на пік Леніна

Ми вийшли в шість ранку, більшість людей стартували близько п'ятої і вже були в районі 6300. Натовп була дуже солідним, не менше 30 людей. Ми з Олександром йшли дуже повільно і, здавалося, що таким темпом ми нікуди не встигнемо. О восьмій ранку повз нас пройшли перші альпіністи, що зійшли з дистанції. Близько десятої ранку ми наздогнали основний «паровоз», який танув на очах. Тоді я зрозумів, що йдемо ми хоч і повільно, зате впевнено. На висоті 6600 є невелика технічна ділянка – т. зв. «Ніж». Під ним сиділи п'ятнадцять чоловік та загадково дивилися вгору. Спочатку ми подумали, що тут якась черга. Але потім зрозуміли, що всі ці люди вище не підуть.

Вище 7000 йшлося важко але, тим не менш, йшлося. Мені не раз розповідали про двокілометровий вершинний гребінь з численними підйомами та спусками. Тому, побачивши усе своїми очима, я подумав, що все це ще попереду. Підійшов ближче, бачу Ілліча та таблички. Люди, що йшли попереду мене, фотографуються і далі не йдуть. Значить це вершина, долаю останні метри і ось воно – незрівнянне почуття щастя!

 Пік Леніна. вершина
Пік Леніна. Вершина

Скоро підходить і мій напарник. Щиро вітаємо один одного, фотографуємось і починаємо спуск. Найогидніше на спуску з Леніна по «класиці» це підйом на Роздільну. Але ось і він позаду, ми сидимо в наметі та гріємо чаю. Поступово приходить усвідомлення, що у нас все вийшло. Далі тільки вниз."

 Автор статті: Євген Полтавець
Автор статті: Євген Полтавець

Джерело матеріалу: Проект ALP

 

Незабаром Євген поділиться з нами докладним звітом про тестування намету Red Point, розповість нам про свою думку щодо однієї з наших найулюбленіших моделей. Стежте за новинами!

НАСТУПНА УСІ НОВИНИ ПОПЕРЕДНЯ
Залишайся в курсі новин

Підписуйся та дізнавайся першим про новинки та думки експертів

Ви успішно підписались на розсилку.

Закрити