Майже новорічна історія нелегкого сходження на Ушбу

Сьогодні у нас не дуже звичайна історія. Сьогодні у нас цікава історія про спробу сходження на Ушбу. Експедиція не була успішною. Експедиція була складною. Команда Red Point виступила одним з генеральних партнерів експедиції.

Євген Полтавець висловлює свою вдячність тим, хто підтримав їх у цьому сходженні та розповідає про форс-мажор, що трапився з ним та трьома щасливчиками на Сванетії.

Історія подається в авторській редакції і мовою оригіналу:

"На крутому сніжному схилі, під прикриттям скель, вдалося викопати невелику поличку. І ось ми сидимо на рюкзаках, загорнувшись у намет. Ми – це четверо щасливчиків: я і Женя Тимко, а також Олександр Лавриненко та Сергій Максименко. Є і ті, кому пощастило набагато менше. Це Максим Перевалів і Тарас Цушко. Вони не помістилися в простір нашого житла і змушені були ночувати під відкритим небом. Потрібно сказати, що хлопці мужньо прийняли звістку про брак житлоплощі і стійко переносили тяготи. Лише пилові лавини порушували їх мовчання і тоді ми чули міцний мат.

Ми кип'ятили воду, гризли ковбасу і сало. Близько 23.00 хтось із нас помітив, що сьогодні 13-е січня і зовсім скоро Старий Новий рік. Звичайно, ця обставина практично нічого не змінювала. Хоча б тому, що на раптову появу шампанського, ікри та бенгальських вогнів розраховувати не доводилося. Але на душі все ж стало веселіше. В 0 годин ми привітали один одного, побажали благополучного спуску і випили окропу.

Ранок нового дня почався стандартно і нічого не віщувало великих неприємностей. Комфортно переночувавши на полиці під стовпом, ми поїли та зібрали баули. Залишалося лише зібрати намет – для того, щоб почати рух по стовпу. Погода була погана, але сидіти в бездіяльності нам не хотілося. Стіною йшли низхідні потоки вітру з зарядами снігу. Сьогодні моя черга лізти та я втішав себе думкою, що буду постійно в русі. Трохи додавали оптимізму зачеплені в попередній день мотузки. Вони давали можливість розігрітися жумарингом на старті.

Але! Щось не пускало. Я запропонував посидіти в наметі ще годину-другу в надії на поліпшення погоди.

А далі було так: в 10 ранку з'явилася необхідність тримати намет. О 12 годині ми тримали щосили. На гребені не було ні снігу, ні каміння для вітрозахисної стінки. Ми затягли всередину баули і зміцнили намет зсередини. Близько 14.00 почало з'являтися бажання завалити намет. Приблизно о 14.30 я почув рішучі слова свого напарника – «висмикуй стійки». Обертаюся і бачу – по центру стелі розходиться шов. Наш улюблений намет-одношаровка, постійний супутник протягом останніх 3 років стрімко псується. Через хвилину лежимо в мішку, затиснувши розрив руками. В реві вітру вгадуються крики одеситів, вони стоять на 30 метрів нижче. Висовую голову назовні і бачу таку картину: на полиці стоїть половина намету, друга половина розвивається бахромою клаптиків за вітром. Кричу хлопцям, що можемо заховати 1-2 людей у себе. Але одесити готуються централізовано відступати. У цей момент ми з Женею ще не впевнені, що потрібно припиняти сходження. Розмірковуємо про те, що можна перечекати вітер, а вранці відновити намети. Але черговий порив вітру ніжно рухає мене разом з баулом по полиці. Відчувши силу стихії і динаміку погіршення, визнаємо, що одесити праві.

Ми готуємо дюльфер, Женя приспустился до хлопців скоординувати дії. Виявляється, у них здуло одну пару черевиків. Але обморожень немає, хлопці готові починати спуск. З сумом дивлюся на наші закріплені мотузки і кілька кілограмів заліза, закріпленого на верхній станції. З думкою про те, що мабуть так треба, починаю спуск.

Все відбувається повільно. Після декількох дюльферів нас наздоганяє ніч. На щастя, тут вітер не має такої сили, як на гребені. Працюємо лопатою, виходить пристойна яма для сидячої ночівлі...

Потім ще день спуску і топтання по свіжому снігу вниз і ось ми в хатині прикордонників. Звідси 2-3 години ходу до селища Мазери, в якому нас чекає теплий будинок, мандарини та хачапурі.

Така ось майже новорічна історія трапилася з нами на Ушбі. Поки втішаю себе думками на кшталт «так іноді буває, і нічого з цим не поробиш»...

Коротко про район сходження. Незважаючи на форс-мажор, Сванетія нам всім дуже сподобалася. Красиві і суворі гори з маршрутами будь-якої складності. Скельні, комбіновані і льодово-сніжні – на будь-який смак. Картину доповнюють доброзичливі та дуже гостинні місцеві жителі. Люди у формі, незалежно від того міліція це чи прикордонники, дійсно налаштовані допомогти приїжджим. Якщо говорити про недоліки району, то до них можна віднести тривалі підходи."

Автор: Євген Полтавець