Казбек. Частина 1

Своїми враженнями щодо літніх сходжень у Грузії ділиться Володимир Хітріков:

"Так вийшло, що у серпні я двічі сходив на Казбек, з тижневим інтервалом. Враховуючи, що і в Грузії і на Казбеці я був вперше, вражень було досить багато. Хочеться поділитися...

Туди ми їхали спочатку поїздом до Владикавказу, а потім на легковій машині в Казбегі. І за часом, і по грошах вийшло не набагато більше, ніж в Приельбруссі.

Пам'ятник Олександру Казбегі. Сюди ми приїхали з Владикавказа і тут ми чекали Георгія, у якого й зупинилися після приїзду.

Це не будинок Георгія, просто мені дуже подобаються старі будинки —  старі, але справжні і міцні. Як люди. Це один з них.

З веранди будинку, де ми зупинилися,  здалеку було чудово видно Казбек і частину шляху до нього.

Але не тільки вдалині, але й поблизу ми побачили прекрасні краєвиди.

Переночувавши одну ніч, вранці вийшли у бік перевалу Саберце, повз монастиря Цмінда Самеба, по гарній стежці, що йде через зелені луки.

Не заважаючи на дощик, настрій у всіх оптимістичний. І лише більш поінформований гід чомусь весь час був напружений через погодні умови.

За декілька годин, перебравшись через маленький, але досить бурхливий струмок, ми прийшли на ночівлі за перевалом.

Тут, розрахувавшись натурою, ми найняли провідника на метеостанцію. Відразу обговоривши, що наш хліб можна тирити та їсти, чужий сир тим більше, а руки гіда пробувати зась, буде собі дорожче.

Казбек добре видно з гребеня над ночівлями. Видно навіть метеостанцію і зрозуміло, що вона, здається, зовсім поруч.

В принципі, якщо йти з самого початку льодовика, то так воно і є. Правильна стежка по льодовику починається тут.

Не зважаючи на те, що метеостанція була побудована у 30-ті роки і на висоті 3653 метри, вона досить добре збереглася. Зараз вона частково працює – лишень як притулок для тих, хто сходить на Казбек.

Це фото я назвав б «Яєчня з видом на Казбек». Перед цією поїздкою я загорівся ідеєю придбанням сковорідки для походів. Як найдостойніший був розглянутий варіант сковорідки для джетбойла але, на жаль, вона здалася занадто «лівою», причому відразу за кількома параметрами. Замість неї вдалося купити сковорідку з тефлоновим покриттям – з набору туристичного посуду. Загалом, якщо не підпускати до неї дівчат з їх улюбленими ножичками, губками та пісочком, то деякий час вона цілком може послужити.

Вранці ми розвідали стежку до льодовика. Мене вразила велика кількість варіантів, в тому числі і тупикових, мостів, дірок, падаючих каменів і взагалі явна небезпека цієї стежки. Наступного дня ми повинні були виходити на сходження, але ніч була не просто теплою, а задушливою і, не дивлячись на зірки і чисте небо, я сказав, що ми не виходимо. З важкою душею ліг спати – уявляючи, що мені скажуть, якщо день буде сонячний. Але через декілька годин мене розбудила злива і трохи пізніше – голоси тих, кто повернувся з походу. В цей день ми вийшли після обіду, вже під час гарної погоди та встановили табір на плато.

Продовження розповіді Володимира читайте "Казбек. Частина 2"